Це питання може здатися дивним для всіх, крім одеситів. Одеса, яка знала багато горя, що пережила війни, втрати, скорботи та важкі часи, завжди намагалася сміятися. Навіть крізь сльози. А часом до болю, стиснувши зуби. Такою є історія міста.
Очевидно, що це свій особливий феномен. Психологи зазначають, що насправді одесити дуже різні, часто несхожі, суперечливі й суперечать один з одним чи не до розлучення по-італійськи. Однак у субкультурі міста гумор – це риса, яка об'єднує й завдяки якій Одеса залишається Одесою.
Дарувати один одному посмішки, жарти, веселий настрій – значить підтримувати, допомагати, лікувати та надихати. Гості, що влилися в число одеситів – вимушені переселенці з усієї України, потихеньку звикають до життя в місті, із задоволенням ходять до театрів та відновлюють здатність усміхатися.
Прикладом такої подорожі через гумор стала прем'єра вистави «Неаполітанські пристрасті» за п'єсою Едуардо Де Філіппо в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька. Це комедія. Щоправда, комедія певного роду – із числа так званих «чорних комедій», де жартують з похоронної теми, злиднів та хвороб.
Взагалі, сприйняття гумору – справа суто індивідуальна та пов'язана з особливостями етнічної психології. «Неаполітанські пристрасті» – типово італійська комедія. Для італійців жанр чорного, якщо не сказати макабричного гумору, з домішкою цинізму, звичний та зумовлений історично. І ось, через час, що ми переживаємо, був прийнятий глядачем і в нас.
Вочевидь, він зіграв роль захисного механізму психіки. Тривале перебування людини у стресі змушує психіку шукати нові, не цілком звичайні, що виходять за межі звичних, способи подолання відчуття тиску та тяжкості. І тут чорний гумор цілком обґрунтований у тій частині – те, що смішно, перестає лякати, стає не загрозливим, не страшним, а таким, що викликає сміх.
Крім того, недаремно кажуть, що з психотипу корінні одесити дуже схожі на італійців. Вони емоційні, експресивні, відрізняються гучною мовою, часто «розмовляють руками» та всім тілом. Так, під маскою відомих італійських образів багато хто насправді побачив себе.
Дві новели «Циліндр» та «Ризик» – це дві комічні історії. Різні за змістом та за сенсом, але обидві майстерно зіграні акторами в стилі гротеску, яскравого перебільшення або навмисної карикатури. Режисер постановник – Павло Гатілов. У спектаклі зайняті чудові актори з усієї України.
Немає сенсу переказувати зміст п'єси. Та це й неможливо, тому що після відкриття завіси на глядача чекає маса несподіванок. Зазначимо лише, що у центрі подій – справи сімейні.
І нагадаємо, що сміх (навіть крізь сльози) – незамінний «вітамін» душевної рівноваги, життєвої стійкості та довголіття. Очевидно, що саме тому «Неаполітанські пристрасті» припали глядачам до смаку. Вистава була прийнята бурхливими оплесками.
А сміятися чи ні конкретно вам – справа суто індивідуальна!