Як щодо емпатії? Хочу розповісти про те як ми відчуваємо інших людей.
Психіка людини проявляється у психічних процесах, станах та властивостях. Виділяють когнітивні та емоційно-вольові психічні процеси. Сьогодні говоримо про емоційно-вольові процеси.
Ми спілкуємося з людиною і у моменті, зчитуємо її вербально та невербально. Що вона каже, як дивиться, як сидить чи стоїть, які емоції зараз переживає. Виходячи з цього, ми ведемо себе відповідно. Саме емпатія допомагає нам у розумінні емоцій людини без слів. Емпатія дозволяє нам ніби одягнути чоботи іншої людини та пройти її шлях. Коли людина звертається до психолога, спеціаліст має оцінити психоемоційний стан клієнта, його запит. У професійній діяльності психолога є одна з головних якостей, яка допомагає йому відчувати людей та надає спроможності зрозуміти свого клієнта на емоційному рівні - емпатія.
Згідно словнику психологічних термінів поняття «емпатії» визначається як: «…осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання)…» [1].
К. Роджерс, американський психолог, один з творців та лідер гуманістичної психології, у своїх роботах часто працював з поняттям емпатії. Він описує це поняття наступним чином: «…бути в стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого точно, зі збереженням емоційних і смислових відтінків». Психолог зазначає, що потрібно залишати відчуття «ніби» я це переживаю, адже якщо воно відсутнє, то на зміну приходить стан ідентифікації і людина не може розмежувати де її відчуття, а де запозичені відчуття іншої людини [2].
Венгерський психоаналітик Ш. Ференці вважав, що кожний, хто глибоко вивчає принципи психоаналітичної техніки, має можливість успішно практикувати психоаналіз. Але є один особистісний компонент, що буде впливати на роботу – психоаналітик має бути тактовним, тобто емпатійним. Емпатія дає психологу відчути у якому зараз стані клієнт та що йому сказати, в який бік рухатись у роботі далі, як психолог переживає свої емоції, відчуття, як робота з клієнтом відбивається на ньому. Ідентифікація власних та клієнтських відчуттів допомагає зрозуміти як будувати терапевтичну роботу, від чого відштовхуватися, де зупинитися, а де зайти далі. Також це можливість передбачити відчуття свого клієнта.
Для того, щоб правильно інтерпретувати свої почуття, почуття оточуючих, доречно звернутися до поняття емоційний інтелект. Д. Гоулман казав, що коефіцієнт розумового розвитку та емоційний інтелект не мають певної кореляції між собою. Люди, що мають високий IQ не обов’язково мають високі показники емоційного інтелекту, але зрідка це також зустрічається. Емоційний інтелект – це про можливість розуміти, управляти, виражати емоції, свої та оточуючих людей. На думку Д. Гоулмана, людина, що має високий коефіцієнт розумового розвитку, впевнена у своєму інтелекті, відрізняється широким кругом інтелектуальних потреб, може відчувати підвищену тривожність, схильна до роздумів. Людина з високим емоційним інтелектом більш соціально стабільна, відкрита, перебуває у гарному настрої, не схильна до тривожних роздумів чи страху. Частково можна погодитись, адже емоційний інтелект дає можливість розуміти причинно-наслідкові зв’язки наших емоційних реакцій, чому зараз страшно, весело або тривожно. Але до емоційного інтелекту можна віднести і можливість раціонально проявляти емоції згідно ситуації. Людина віддає собі звіт, що зараз я відчуваю таку емоцію, тому що находжусь у певній ситуації, тобто це емоційна нескутість, відкритість.
Д. В. Люсін до емоційного інтелекту відносив: ідентифікацію емоцій, користування емоціями для підвищення мислення, розуміння, управління емоціями як можливість контролю емоцій. Емоційний інтелект вміщує у собі емпатію, як можливість співпереживати людям, це необхідне уміння кожного психолога [3].
Емпатію важливо використовувати правильно, вона має бути в міру. Якщо використовувати її не у психологічному процесі, це може призвести до нераціонального сприйняття навколишньої реальності. Але і відмовлятися від неї не варто, це може призвести до того, що розуміння реальності іншої людини буде механістичне, інертне. Психолог має спостерігати, збирати факти, формулювати гіпотези, та має виходити за рамки емпатії задля раціоналізації отриманих спостережень та відчуттів, щоб зрозуміти запит клієнта та побудувати психотерапевтичний, здоровий альянс.
Якщо розглядати емпатію у контексті задоволеності працею, психолог, що вміє працювати з відчуттями своїми та клієнта, почуває себе набагато впевненіше. Емпатія допомагає розуміти клієнта не стільки когнітивно, як емоційно, тобто без слів, або точніше, скрізь його слова. Вміння розвивати розуміння емоцій, відчуттів суттєво просуває психолога у його професійних уміннях. Звісно коли ми можемо зрозуміти, що стоїть за чиїмось висловлюванням, або за образою, агресією, та будь чим іншим, це дає можливість розуміти глибше. І для психолога це показник його професіоналізму та запорука продуктивної праці. Без емпатії робота стала би механічною та непередбачуваною. У роботі психолога це те, що може призвести його до фрустрації, стресу, або надалі до професійного вигорання.
Список використаних джерел:
1. Словник психологічних термінів Національного фармацевтичного університету URL: https://nuph.edu.ua/slovnik-psihologichnih-terminiv/
2. Роджерс К.. Эмпатия. Психология емоций. Тексти. М.: МГУ, 1984. 235-237 с. URL: http://carl-rogers.ru/articles/90-carl-rogers-empathy.html
3. Люсин Д. В., Ушаков Д. В. Социальний интелект: Теория, измерение, исследование. М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2004 р. - 176 с.