Характеристика емоцій і почуттів у повсякденному житті

Дата публикации:  13 февраля
0

У статті ми розкриємо основні поняття про нашу емоційну сферу, які існують характеристики, рівні та компоненти емоційного реагування. Також розглянемо класифікації емоціогенних ситуацій, види емоцій і почуттів та охарактерізуємо їх.

У наш час мало хто замислюється про важливість емоцій і як сильно вони впливають на наші взаємини з собою, оточенням, на наш психічний стан і на життя в цілому. Розуміти емоції інших людей і здатність контролювати власні емоційні стани, здатність до співпереживання, до встановлення емоційного контакту, вміння слухати і чути співрозмовника та в цілому викликати прихильність до себе людей, є дуже важливими якостями для особистості. Кожній людині важливо вміти заглядати в себе та розуміти справжні причини як власних емоцій, так і вчитися розуміти, що відчувають інші. Це допомагає перебувати в гармонії з собою й навколишнім світом, призводить життя до балансу. Тому ми вважаємо цю тему надзвичайно важливою і це саме те, в чому варто розвиватися кожній людині день за днем.      

Характеристика емоційної сфери людини.

Емоція – це переживання людини, душевне хвилювання. Це відображення того, що відбувається у нас всередині.

Існують наступні характеристики емоційного реагування:

  • знак – позитивні чи негативні переживання. На думку К. Ізарда [1], емоції слід ділити на позитивні або негативні за тим, як вони впливають на особистість. Наприклад, радість, демонстрована в формі зловтіхи, може принести людині ту саму шкоду, як і гнів. Аналогічно, така негативна емоція, як страх, може мати позитивне значення;
  • вплив на поведінку й діяльність – стимулюючий або гальмівний;
  • інтенсивність – глибина переживань й величина фізіологічних зрушень. Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством (приємні відчуття розливаються по всьому тілу), а найвищий рівень – екстазом (переживання верх щастя, людина перебуває поза часом і простором);
  • тривалість протікання – короткочасні й тривалі (від швидкоплинних переживань до станів, які тривають години й дні);
  • предметність – ступінь усвідомленості та зв'язку з конкретним об'єктом. Ми відчуваємо емоції щодо якого-небудь предмету або об'єкту, але буває таке, що ми не можемо визначити, що саме викликало у нас ті чи інші емоції [1].

С. Л. Рубінштейн виділяє три рівня емоційного реагування:

  • рівень органічної афективно-емоційної чутливості – загальне самопочуття людини, не пов'язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні радість, тривога, туга);
  • предметні почуття (емоції) – людина знаходить причину свого емоційного переживання (захоплення одним предметом та відраза до іншого, обурення якоюсь людиною або подією);
  • світоглядні почуття – пов'язані з більш узагальненими почуттями, висловлюють більш стійкі світоглядні установки (почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного) [2].

Виділяють імпресивний, фізіологічний та експресивний компоненти емоційного реагування:

1. Переживання як імпресивний компонент емоційного реагування. На думку А. Н. Леонтьєва, реальна функція переживань полягає в тому, що вони сигналізують про особистісний сенс події. Р. С. Нємов вважає, що переживання – це відчуття, що супроводжується емоціями. Переживання пов'язано зі свідомістю і є відображенням у свідомості відчуттів і вражень.

2. Фізіологічний компонент. Емоції – це фізіологічний феномен. Про переживання людини можна судити не тільки за ії словами, а й вегетативними показниками (артеріального тиску, частоти дихання, частоти серцевих скорочень) та психомоторики (міміці, пантоміміці, голосу, рухових реакцій). Наприклад, фізіологічним проявам приділили увагу У. Джемс і Г. Ланге, які доводили, що без фізіологічних змін емоція не проявляється (складно уявити розгнівану людину з розслабленими м'язами, рівним диханням й спокійним обличчям).

3. Експресивний компонент. Ч. Дарвін вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Емоційне реагування людини є складною реакцією, в якій використані різні системи організму й особистості. Виходячи з цього, емоційне реагування можна розуміти як виникнення психофізіологічного (емоційного) стану. На думку Е. Ільїна [2], розуміння емоційного реагування як стану, має принципове значення, бо воно дає можливість точніше зрозуміти суть емоції, її функціональне значення для організму, подолати односторонній підхід до неї лише як до переживання свого ставлення до кого- або чого-небудь.

Емоції, викликані тими чи іншими ситуаціями, залежать від ступеня значимості цієї ситуації і від того, як людина її оцінює у відповідності зі своїми потребами, цілями. Емоціогенними ситуаціями, тобто тими, які викликають ту чи іншу емоцію, стають ситуації, які оцінюються людиною як значущі. Оцінка значущості ситуації може бути не тільки на усвідомленому рівні, але і на неусвідомленому (реакція на закріплену у генетичній пам'яті значиму ситуацію, прояв інстинкту).

П. Фресса дає таку класифікацію емоціогенних ситуацій:

1. Недостатність пристосувальних можливостей. Людина не може або не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію при:

а) новизні ситуації;

б) незвичайності ситуації;

в) раптовості ситуації.

2. Надлишкова мотивація:

а) не знаходить застосування;

б) при фрустрації;

в) при присутності інших осіб;

г) при конфліктах.

Обмеженість цієї класифікації очевидна, бо вона стосується тільки випадків появу негативних емоцій [2].

Види емоцій і почуттів, їх характеристика.

Тепер розглянемо, які бувають види емоцій і почуттів та коротко охарактеризуємо їх.

1. Емоції очікування й прогнозу: хвилювання, тривога, страх, відчай.

Хвилювання – це підвищений рівень емоційного збудження перед значущою для людини подією (іспит, зустріч, змагання тощо). У психології хвилювання не розглядається як самостійна емоція, а є радше побутовим поняттям, яке відображає стан занепокоєння, ситуативної тривожності, страху.

Поняття «тривога» розглядається як різновид страху й було введено З. Фрейдом. Це емоційний стан внутрішнього гострого занепокоєння, в результаті прогнозування та очікування невдачі, небезпеки (фантазія майбутнього, активність уяви).

Страх – емоційний стан, захисна реакція людини або тварини при відчутті реальної чи уявної небезпеки для їхнього здоров'я й благополуччя. У деяких випадках страх може бути корисним, а в інших – стає на заваді досягненню поставлених цілей.

Відчай – це стан крайньої безнадії, що створює у людини враження про нездоланність небезпеки (наприклад, людина не вступила до університету).

2. Задоволення і радість.

Задоволення – приємний психічний стан, який відчуває людина в результаті задоволення потреб, бажань, прагнень. Вище задоволення називають захопленням, зворушливо-захоплений стан – розчуленням.

Радість – це активна позитивна емоція, яка виражається в гарному настрої та відчутті сильного задоволення.

3. Фрустраційні емоції: образа, розчарування, досада, гнів, несамовитість, печаль, смуток, туга і ностальгія, горе.

Фрустрацією називають незадоволені потреби, невиправдані очікування.

Образа – це сильна душевна біль, прикрість, емоційна реакція на несправедливе ставлення до людини, коли зачіпається відчуття власної гідності. Може виникнути в разі приниження, образи, невиправданих докорів й звинувачень, обману.

Розчарування виникає в тому випадку, якщо людина сильно чогось чекає, а воно не збувається (подія, обіцянка, чудо). Чим більше очікування, тим сильніше розчарування.

Досада – відчуття незадоволеності, роздратування в результаті невдачі (власної, близької людини, спортивної команди). Цей жаль з домішкою злості на те, що заважає досягненню задуманого.

Поняття «гнів» перегукується з поняттями «обурення», «злість», може виражатися при відчутті образи й болю. Сильний гнів позначають люттю, де проявляється не стримувана агресивна поведінка.

Несамовитість виникає при фрустрації та проявляється в стані безсилого гніву. Це крайня ступінь збудження з втратою самовладання.

Печаль – це стан душевної гіркоти при втраті чогось значимого для людини (розлука, почуття самотності, нездійснена надія).

Зневіра – несприятливий прогноз на результат процесу, який ще не завершився, коли ще залишаються якісь шанси на досягнення мети, успіху. Якщо підсумок стає зрозумілим остаточно, виникають такі емоції, як розчарування, печаль, відчай, горе.

Особливим видом туги є ностальгія. Це туга за чимось дуже важливим для людини (Батьківщина, минуле).

Горе – це глибока печаль з приводу втрати кого-небудь або чого-небудь цінного, необхідного (смерть, розрив любовних відносин, втрата цінного майна).

4. Комунікативні емоції: радість, збентеження, сум'яття, сором, вина як відображення совісті, презирство.

Радість – безтурботно-радісний настрій, поведінка, схильна до забав, сміху, дурощі. Радість пов'язана з гумором.

Збентеження – це відчуття незручності, сором'язливості, страх перед соціальною взаємодією.

Тривога може виражатися в сум'ятті, у панічної розгубленості.

Сором – це сильне збентеження від попадання в принизливу ситуацію, коли людина відчуває себе зганьбленою.

Вина тісно пов'язана з такою моральною якістю, як совість. Про наявність у людини совісті судять з вини. Вина – це самозвинувачення, негативне ставлення до себе внаслідок вчиненого проступку, порушення власних моральних принципів.

Презирство – один із проявів почуття ворожості. Це зневажливе ставлення до кого- або чого-небудь. На думку Е. Ільїна [2], презирство – це соціальна огида до людини, яка вчинила негідний вчинок.

5. Інтелектуальні емоції: здивування, інтерес, почуття гумору, емоція здогади, почуття впевненості-невпевненості.

Інтелектуальні емоції виникають у людини в результаті розумової діяльності.

Емоція подиву розвивається в ході пізнання. При здивуванні ми уважно розглядаємо предмети, що здаються нам рідкісними й незвичайними.

Почуття гумору. На думку С. Л. Рубінштейна [2], суть гумору не в тому, щоб бачити й розуміти комічне (смішне, забавне) там, де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним. Здатність до розуміння смішного залежить і від інтелектуального розвитку особистості, її культурного рівня.

Емоція здогадки. Здогадка – це попередня відповідь на поставлене запитання. Емоція здогадки являє собою оцінку дещо нового, ще неусвідомленого результату рішення задачі.

Почуття впевненості-невпевненості – це інтелектуальний процес імовірнісного прогнозування тієї чи іншої події, досягнення або недосягнення мети, це віра в себе або втрата цієї віри.

 

Отже, ми розглянули основні емоції і почуття в процесі повсякденного життя й розкрили основні поняття про емоційну сферу. Ми з’ясували, що емоції – це відображення того, що відбувається у нас всередині. Також дізнались, що існують такі характеристики емоційного реагування, як знак, вплив на поведінку і діяльність, інтенсивність, тривалість протікання та предметність. Розкрили три рівня емоційного реагування: рівень органічної афективно-емоційної чутливості, предметні почуття (емоції) і світоглядні почуття. Розібрали імпресивний, фізіологічний та експресивний компоненти емоційного реагування. Розглянули класифікації емоціогенних ситуацій. Дізнались, які бувають види емоцій і почуттів та охарактеризували їх. Це емоції очікування й прогнозу, задоволення і радість, фрустраційні, комунікативні та інтелектуальні емоції.

Список використаних джерел

  1. Изард К. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2000.
  2. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. - СПб: Питер, 2001.
  3. Методика диагностики уровня эмпатических способностей В.В. Бойко. (Тест на эмпатию Бойко) – Режим доступа: https://psycabi.net/testy/229-metodika-diagnostiki-urovnya-empaticheskikh-sposobnostej-v-v-bojko-test-na-empatiyu-bojko
  4. Шкала дифференциальных эмоций (ШДЭ) К. Изарда. (Диагностика доминирующего эмоционального состояния. / Методика изучения эмоций. / Тест на настроение) – Режим доступа: https://psycabi.net/testy/364-test-na-nastroenie-metodika-izucheniya-emotsij-differentsialnaya-shkala-emotsij