Анотація
У статті розглядається явище ігрової залежності у підлітків як окремий клінічний феномен, визнаний у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-11). Проаналізовано нейробіологічні механізми розладу, зокрема роль мезолімбічної дофамінергічної системи, а також типову коморбідність із депресією, тривожними розладами, СДВГ та порушеннями сну. Автор підкреслює складність діагностики, що вимагає комплексного підходу з урахуванням сімейного контексту та емоційної регуляції. У статті пропонуються ключові принципи психотерапії, включаючи мотиваційне інтерв’ювання, когнітивно-поведінкову терапію, терапію прийняття та відповідальності (ACT), а також роботу з родиною. Окремо представлено структурований 12-тижневий терапевтичний протокол, адаптований для підлітків з ігровою залежністю. Протокол поєднує індивідуальну та сімейну роботу й базується на доказових підходах, що використовуються в терапії залежностей. Робота має практичну цінність для дитячих та підліткових психологів, психотерапевтів, а також фахівців з поведінкових розладів.
Актуальність
За даними ВООЗ, у 2022 році 12% підлітків виявляли ознаки проблемного ігрового використання. В Ізраїлі кількість підлітків із проблемним використанням соцмереж зросла з 4,3% (2019) до 15,3% (2022), що супроводжується зростанням тривоги, депресії, розладів сну та емоційного дистресу.
Вступ
Серед поширених скарг батьків підлітків, які часто чує психолог, що працює з молоддю: «Він постійно грає», «Його нічого не цікавить», «У нього, мабуть, залежність». Поведінка підлітка, який проводить години перед екраном комп’ютера, ігрової приставки або телефону, закономірно викликає занепокоєння. Що стоїть за цим? Коли дійсно варто турбуватися і звертатися за допомогою?
Визначення залежності та діагностичні критерії
Залежність — це стійка, компульсивна поведінка, що супроводжується втратою контролю над вживанням речовини або повторюваною дією, незважаючи на негативні наслідки. Сучасні діагностичні системи розглядають залежність як розлад, пов’язаний або з психоактивними речовинами, або з поведінковими патернами, що порушують нормальне функціонування.
Одним із визнаних типів поведінкової залежності є залежність від комп’ютерних ігор. Вона характеризується втратою контролю, домінуванням гри над іншими сферами життя та неможливістю зупинитися попри шкоду.
У DSM-5 (США) ігрова залежність позначена як стан, що потребує подальших досліджень, і представлена в окремому додатковому розділі. На відміну від цього, МКХ-11 (ВООЗ) офіційно включає ігровий розлад до переліку визнаних діагнозів, тим самим розширюючи поняття залежності за межі виключно хімічних речовин. Таким чином, обидва підходи відображають еволюцію розуміння залежності як багатогранного явища, причому МКХ-11 робить крок уперед, визнаючи поведінкові форми залежності нарівні з хімічними.
Ігрова залежність (Gaming disorder), МКХ-11, код 6C51 характеризується: порушенням контролю над грою (тривалість, частота, інтенсивність, завершення); наданням переваги грі над іншими інтересами та діяльністю; продовженням гри попри негативні наслідки. Для встановлення діагнозу симптоми мають бути наявні щонайменше 12 місяців, за винятком випадків вираженого клінічного прояву.
Діагностика ґрунтується на клінічному інтерв’ю, спостереженні, стандартизованих опитувальниках (IGDS, PIUQ, GAS). Ураховується не лише частота гри, але й рівень дистресу, порушення функціонування, емоційний фон та сімейна динаміка. Діагноз може поставити лише кваліфікований фахівець.
Нейробіологія ігрової залежності
З нейробіологічної точки зору ігрова залежність характеризується активацією тих самих дофамінергічних систем мозку, що й хімічні адикції. Центральну роль відіграє мезолімбічний шлях, який включає вентральну тегментальну область (VTA) та nucleus accumbens — ключові структури, пов’язані з винагородою та формуванням мотивації (Ko et al., 2009). У процесі гри відбувається вивільнення дофаміну у відповідь на новизну, досягнення, соціальні взаємодії та непередбачувані нагороди, що формує стійкі асоціативні зв’язки між ігровою поведінкою та відчуттям задоволення. При хронічному перенасиченні іграми спостерігаються зміни у префронтальній корі – зокрема, зниження її регуляторної функції, що послаблює контроль над імпульсами й ускладнює переключення уваги. Ці процеси сприяють закріпленню компульсивної поведінки та втраті гнучкості у виборі діяльності, що характерно для всіх форм залежності (Ko et al., 2009; Volkow et al., 2011).
Сучасні дослідження підкреслюють, що інтернет-залежність у підлітків рідко проявляється ізольовано й часто супроводжується коморбідними психічними розладами. Згідно з даними ВООЗ та низки великих європейських і міжнародних метааналізів, у підлітків із ознаками інтернет- або ігрової залежності суттєво підвищений ризик супутньої депресії, тривожних розладів, розладу дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ), а також соціальної ізоляції та порушень сну. Зокрема, підлітки, які демонструють ознаки проблемного інтернет-користування, частіше повідомляють про хронічний стрес, занижену самооцінку, труднощі в міжособистісних стосунках і знижену академічну мотивацію. Побічні дані також вказують на зв’язок із поведінковими розладами (наприклад, опозиційно-виклична поведінка), розладами харчової поведінки та вживанням психоактивних речовин. Коморбідність може маскувати або посилювати основний розлад, ускладнюючи діагностику та вимагаючи міждисциплінарного підходу до лікування – за участю психіатрів, клінічних психологів, педагогів і сімейних терапевтів.
Існують два основні клінічні підходи до розуміння ігрової залежності.
В межах першого ігрова поведінка розглядається як симптом або прояв іншого психічного розладу – наприклад, депресії, тривожного розладу, РДУГ або порушень прив’язаності. У такому контексті основну увагу приділяють лікуванню первинного діагнозу, виходячи з припущення, що патологічне захоплення іграми має компенсаторний характер і зменшується в міру стабілізації основного стану (Kuss & Griffiths, 2015; Müller et al., 2019).
Інший підхід розглядає ігрову залежність як самостійний розлад із власною клінічною структурою, динамікою та механізмами, аналогічними до інших поведінкових або хімічних залежностей. Такий погляд отримав офіційне визнання в МКХ-11, де «ігровий розлад» (gaming disorder) включено до категорії розладів, пов’язаних із залежною поведінкою (WHO, 2019).
Обидва підходи не є взаємовиключними і на практиці часто доповнюють один одного, дозволяючи враховувати як індивідуальні особливості пацієнта, так і контекст виникнення та підтримки симптомів.
За даними ЮНІСЕФ, близько 1,5 мільйона дітей в Україні перебувають у зоні ризику розвитку психічних розладів, зокрема депресії, тривожності та посттравматичного стресового розладу (ПТСР) [moz.gov.ua]. Опитування, проведене Save the Children, засвідчило, що 9 із 10 українських дітей відчувають значний психологічний та емоційний стрес. Найпоширеніші симптоми — відчуття небезпеки (73%), втрата інтересу до навчання (64%) та пригнічений настрій (54%) [savethechildren.net].
У цьому контексті, особливо в умовах повномасштабної війни, можна припустити, що в українських умовах ми частіше матимемо справу з ігровою поведінкою як вторинним проявом інших психоемоційних труднощів. Гра у таких випадках виконує компенсаторну функцію, допомагаючи підлітку впоратися з внутрішньою тривогою, почуттям безсилля чи дистресом — тобто йдеться про розлад другого типу, де залежність формується не як первинна патологія, а як спосіб психологічного виживання в умовах хронічного стресу.
Основні труднощі терапії
- Низька мотивація: підлітки здебільшого не визнають проблему.
- Заперечення: гра сприймається як відпочинок або розвага.
- Коморбідність: ускладнює діагностику і лікування.
- Невизначеність норми: важко відрізнити пристрасть від патології.
- Сімейна динаміка: контроль, критика, емоційна дистанція.
- Відсутність єдиних протоколів: доказова база формується.
Ключові принципи терапії
Виходячи з особливостей діагностики та вказаних складнощів, можна сформулювати так:
Формування мотивації та визнання проблеми
Робота починається зі встановлення контакту і створення безпечного простору, в якому клієнт може дослідити свою амбівалентність: з одного боку — задоволення і значущість гри, з іншого — можливі втрати й обмеження.
Поступове зниження опору та нормалізація
Важливо уникати конфронтації. Замість цього терапевт допомагає клієнту усвідомити функції ігрової поведінки — наприклад, як спосіб регуляції емоцій або пошуку визнання — і запропонувати альтернативи. Визнання адаптивних аспектів гри знижує захисні реакції та сприяє діалогу.
Диференційована діагностика та робота з коморбідністю
Терапевт повинен уміти відрізнити первинну залежність від вторинної, зумовленої іншими розладами (депресією, тривогою, РДУГ). Це вимагає інтеграції різних підходів, зокрема медикаментозної підтримки за потреби, і міждисциплінарної взаємодії.
Контекстуалізація поведінки з урахуванням вікових норм
Важливо оцінювати не лише кількість часу, проведеного в грі, а й якість функціонування в інших сферах — навчання, соціальні контакти, самообслуговування, сон. Підліток, який багато грає, але зберігає адаптивну поведінку, потребує іншого підходу, ніж той, у кого спостерігаються виражені порушення.
Робота з родиною та оточенням
Без залучення системи підтримки ефективність терапії буде обмеженою. Необхідно дослідити сімейну динаміку: тривожність, контроль, конфлікти, емоційне відчуження — і включити елементи сімейної терапії, навіть якщо робота здебільшого індивідуальна.
Гнучке використання методів із різних підходів
Попри відсутність єдиних стандартів, на практиці ефективним є поєднання методів:
- КПТ — для реструктуризації ірраціональних переконань, саморегуляції, планування часу.
- ACT (терапія прийняття та відповідальності) — для посилення усвідомленості, роботи з імпульсивністю, розвитку цінностей.
- Сімейна терапія — для покращення комунікації та розуміння.
- Психоосвіта — як для підлітка, так і для батьків.
- Ігрові та наративні підходи — особливо у підлітків із низьким рівнем рефлексивності.
Поступовість і реалістичність цілей
Йдеться не обов’язково про повну відмову від ігор, а радше про встановлення балансу, повернення контролю, зменшення дистресу. Часто мета — не виключити гру, а відновити можливість вибору, щоб гра не була єдиним способом упоратися з життям.
Нижче подано структурований 12-тижневий терапевтичний протокол для підлітка із залежністю (зокрема — від відеоігор), адаптований за зразком програм лікування залежності від психоактивних речовин (ПАР).
З методологічного погляду протокол спирається на програми, які продемонстрували ефективність у роботі з підлітками з розладами, пов’язаними із вживанням ПАР, зокрема: MET/CBT-5 (поєднання мотиваційного підсилення та КПТ), A-CRA (Adolescent Community Reinforcement Approach — Підлітковий підхід спільнотного підкріплення), FFT (Functional Family Therapy — Функціональна сімейна терапія).
12-тижневий терапевтичний протокол: розширений опис
Цей протокол розроблений для підлітків з ігровою залежністю або іншими формами поведінкової залежності. Він інтегрує принципи КПТ (когнітивно-поведінкової терапії), ACT (терапії прийняття і відповідальності), мотиваційного інтерв'ювання (MI) та елементи сімейної терапії.
Мета — підвищити мотивацію до змін, зменшити деструктивну поведінку, покращити емоційне саморегулювання та відновити функціональні сімейні стосунки.
Фаза 1: Мотивація та формування терапевтичного альянсу (1–3 тижні)
Зустріч 1: Встановлення контакту, визначення цілей підлітка, аналіз «за/проти» ігор.
(MI) мотиваційне інтерв'ювання – техніка, що допомагає клієнту дослідити амбівалентність щодо змін.
Мета: формування довіри, створення безпечного середовища, стимулювання внутрішньої мотивації.
Приклад: «Що тобі подобається в іграх? Що тобі не подобається?»
Зустріч 2: «Сходи готовності», карта цінностей, функціональний аналіз поведінки (КПТ).
«Сходи готовності» — метафора, яка допомагає оцінити етап змін; КПТ дозволяє проаналізувати поведінку в її контексті.
Мета: допомогти підлітку усвідомити роль гри у своєму житті, її функції та наслідки.
Приклад: створення схеми: тригер → думка → емоція → дія.
Зустріч 3: Перша зустріч з батьками, обговорення правил, підтримки.
Системна терапія — родина як частина проблеми і ресурсу.
Мета: встановити спільні цілі, знизити конфліктність, залучити родину до змін.
Приклад: визначення «зон відповідальності» у родині.
Фаза 2: Поведінкова та когнітивна робота (4–9 тижні)
Зустріч 4: Щоденник гри/дозвілля, тайм-менеджмент, «піраміда задоволень».
КПТ, поведенкова активація.
Мета: підвищити усвідомленість, структурувати день, знайти альтернативи до гри.
Приклад: введення активностей у щоденний план.
Зустріч 5: Автоматичні думки (КПТ), реструктуризація, техніка «стоп – подумай – обери».
Когнітивна реструктуризація — зміна негативних автоматичних думок.
Мета: навчити розпізнавати деструктивні переконання та реагувати гнучкіше.
Приклад: «Як я можу подивитися на цю ситуацію інакше?»
Зустріч 6: ACT: креативне безсилля, дефузія, «гачки».
ACT – терапія прийняття, робота з внутрішніми імпульсами та думками без боротьби.
Мета: зменшити боротьбу з внутрішніми станами, підвищити гнучкість.
Приклад: техніка «Я – не моя думка».
Зустріч 7: Емоції, майндфулнес, самоспівчуття.
ACT + майндфулнес.
Мета: підвищити емоційну грамотність і навички саморегуляції.
Приклад: вправи «пауза», «дихання 4–7–8».
Зустріч 8: Тригери, техніка «якщо – то», обговорення зривів.
Планування поведінки, робота із запобіганням зривам.
Мета: розпізнавати ризики, формувати стратегії дій.
Приклад: «Якщо я відчуваю тягу – тоді я…»
Зустріч 9: Друга зустріч із сім’єю, обговорення прогресу, зміни в межах.
Функціональна сімейна терапія.
Мета: закріпити зміни, переглянути динаміку ролей і меж.
Приклад: обговорення того, що змінилося у спілкуванні.
Фаза 3: Закріплення та майбутнє (10–12 тижні)
Зустріч 10: План попередження рецидиву, ранні ознаки, сценарії дій.
Рецидив як частина змін, а не провал.
Мета: формування плану дій у випадку повернення до старої поведінки.
Приклад: персоналізований «план на випадок спалаху».
Зустріч 11: Повернення до цінностей, «бажана ідентичність».
ACT.
Мета: допомогти побачити глибші мотиви, сформувати позитивне бачення себе.
Приклад: «Ким я хочу бути через рік?»
Зустріч 12: Підбиття підсумків, лист у майбутнє, зворотний зв’язок.
Завершення, інтеграція досвіду.
Мета: закріплення результатів, емоційне прощання, визначення точок підтримки.
Приклад: написання листа собі в майбутнє: «Що я хочу собі нагадати?»
Висновок
Ігрова залежність у підлітків – багатовимірне явище, що виходить за межі суто клінічного простору й охоплює освітнє, сімейне та соціальне середовища. Вона вимагає міждисциплінарної відповіді, що поєднує клінічні знання, терапевтичну гнучкість, вікову чутливість та роботу з найближчим оточенням підлітка. Мета – не завжди повна відмова від гри, а відновлення вибору, саморегуляції та зв’язку зі своїми цінностями. Творчий біль, що виникає під час змін, може стати джерелом росту, якщо його прийняти та підтримати.
Самі по собі комп’ютерні ігри не є «ворогом», а часто відображають потребу в емоційному саморегулюванні, досягненні, відчутті належності чи контролю – потреби, які підліткам складно реалізувати іншими способами. Відтак, терапевтична мета полягає не обов’язково в «відмові від гри», а в поверненні підлітку здатності до вибору, у відновленні зв’язку з власними цінностями та ідентичністю, а також у формуванні відчуття компетентності у світі поза екраном.
У цьому контексті освітній психолог виконує унікальну функцію на трьох рівнях:
- На індивідуальному рівні – раннє виявлення емоційної дистресу, що проявляється через надмірне захоплення іграми; проведення нейтральних оцінювальних бесід; надання короткострокової підтримки або скерування до відповідної клінічної допомоги.
- На сімейному рівні – посередництво між підлітком і батьками у питанні розбіжностей у сприйнятті проблеми; батьківське консультування; психоосвіта про функції гри; підтримка у вибудові здорових меж і покращенні комунікації в родині.
- На системному (шкільному) рівні – ініціювання обговорення у школі про конструктивне й деструктивне використання технологій; розробка групових втручань для учнів із ризиком; співпраця з педагогічним персоналом для раннього виявлення ризиків; заохочення до участі у соціальній діяльності та профілактика ізоляції.
Втручання з боку освітнього психолога дозволяє неосудливо виявляти глибинні проблеми, які маскуються під «ігрову поведінку», і трансформує школу не лише в осередок академічних знань, а й у простір, здатний утримувати та відповідати на сучасні емоційні труднощі молоді.
Список литератури
- Baer, J. S., & Peterson, P. L. (2002). Motivational interviewing with adolescents and young adults. In W. R. Miller & S. Rollnick (Eds.), Motivational interviewing: Preparing people for change (pp). Guilford Press.
- Beck, J. S. (2011). Cognitive behavior therapy: Basics and beyond (2nd ed.). Guilford Press.
- Carr, A. (2016). The handbook of child and adolescent clinical psychology (3rd ed.). Routledge.
- Hayes, S. C., Strosahl, K. D., & Wilson, K. G. (2011). Acceptance and commitment therapy: The process and practice of mindful change (2nd ed.). Guilford Press.
- Kaminer, Y., & Burleson, J. A. (2006). Cognitive-behavioral therapy for adolescent substance abuse: A developmental perspective. Child and Adolescent Psychiatric Clinics of North America, 15(4), 885–901. https://doi.org/10.1016/j.chc.2006.05.003
- King, D. L., Delfabbro, P. H., & Griffiths, M. D. (2010). Video game structural characteristics: A new psychological taxonomy. International Journal of Mental Health and Addiction, 8, 90–106. https://doi.org/10.1007/s11469-009-9206-4
- Ko, C. H., Yen, J. Y., Chen, C. C., Chen, S. H., & Yen, C. F. (2009). Brain activities associated with gaming urge of online gaming addiction. Journal of Psychiatric Research, 43(7), 739–747. https://doi.org/10.1016/j.jpsychires.2008.09.012
- Miller, W. R., & Rollnick, S. (2012). Motivational interviewing: Helping people change (3rd ed.). Guilford Press.
- National Institute on Drug Abuse. (2014). Principles of adolescent substance use disorder treatment: A research-based guide. https://www.drugabuse.gov
- Waldron, H. B., & Turner, C. W. (2008). Evidence-based psychosocial treatments for adolescent substance abuse. Journal of Clinical Child & Adolescent Psychology, 37(1), 238–261. https://doi.org/10.1080/15374410701820133
- Winters, K. C., & Lee, C. Y. S. (2008). Interventions for adolescent substance abuse: An overview of recent findings. Adolescent Health, Medicine and Therapeutics, 22(2), 107–114. https://doi.org/10.1016/j.adolescence.2008.12.005
- World Health Organization. (2019). International classification of diseases (11th ed.). https://icd.who.int/
- World Health Organization. (2023, July 26). Mental distress and risk behaviours rise among Israeli adolescents. https://www.who.int/europe/ru/news/item/26-07-2023-mental-distress-and-risk-behaviours-rise-among-israeli-adolescents
- World Health Organization. (2024, September 25). Teens, screens and mental health. https://www.who.int/europe/ru/news/item/25-09-2024-teens--screens-and-mental-health
- Young, K. S. (2011). CBT-IA: The first treatment model for internet addiction. Journal of Cognitive Psychotherapy, 25(4), 304–312. https://doi.org/10.1891/0889-8391.25.4.304
- Vesty.co.il. (n.d.). https://www.vesty.co.il/main/article/rk7jerquc
- Save the Children. (2023, October 18). Nine in ten children in Ukraine are experiencing psychological distress. https://www.savethechildren.net/news/three-four-children-ukraine-live-fear-attacks-once-again-escalate
- UNICEF & Ministry of Health of Ukraine. (2024). Nearly 1.5 million children in Ukraine at risk of depression, PTSD and other mental disorders. https://moz.gov.ua/uk/blizko-300-tisyach-ukrayinciv-zvernulisya-zi-skargami-na-mentalne-zdorov-ya
Фото: https://unsplash.com/photos/a-young-boy-is-playing-a-video-game-S2PiKQmi1w8?utm_content=creditShareLink&utm_medium=referral&utm_source=unsplash
Якщо після прочитання цієї статті ви відчули, що деякі думки зачепили вас особливо сильно — це нормально. Іноді одна фраза може нагадати про те, що ми довго ховали всередині. Такі моменти — гарний привід зупинитися й прислухатися до себе. І якщо ви відчуваєте, що хочете поговорити, розібратися в собі, отримати підтримку — не відкладайте це надовго. На нашому сайті ви завжди можете звернутися по допомогу до психолога онлайн.