Для кожної людини важливо те, як до неї ставиться оточення, як оцінюють її якості, здібності й привабливість. Але також велике значення має самооцінка. Це ставлення до себе, яке формується у людини протягом усього життєвого шляху. Від того, яким чином ми оцінюємо свої гідності й недоліки залежить і те місце, яке ми займаємо в суспільному середовищі, і впевненість у своїх силах, і рівень соціальної діяльності.

Проблема появи та розвитку самооцінки – одна з провідних у розвитку особистості. Самооцінка є найважливішою складовою самосвідомості, тобто те, як людина усвідомлює саму себе, свої вчинки, мотиви й цілі поведінки, розумові й фізичні здібності, ставлення до себе та інших людей, і в цілому до того, що її оточує.

Самооцінка має великий вплив на життєвий шлях людини, тому дуже важливо знати себе, свою самооцінку і те, що впливає на її розвиток і становлення, а можливо і виявити якісь труднощі, вчасно їх усунути та спрямувати зусилля на їх корекцію.

Поняття, види та структура самооцінки.

Самооцінка – сукупність розумінь людини про себе, що сформувалися на основі порівняння з тими, хто її оточує. Ці уявлення грають надзвичайно важливу роль в створенні образу свого «Я». Самооцінка містить в собі вміння оцінити свої сили й можливості, поставитися до себе критично. Вона дозволяє людині приміряти свої сили до завдань та вимог навколишнього середовища і, відповідно до цього, самостійно ставити перед собою певні цілі й завдання. Таким чином, самооцінка становить основу рівня домагань, тобто рівня тих завдань, до здійснення яких людина вважає себе здатною. Присутня в кожному акті поведінки, самооцінка є важливим компонентом в управлінні цією поведінкою. Все це і робить самооцінку важливим фактором у формуванні особистості [3].

Перші спроби вивчити самооцінку та її особливості зробив американський психолог та філософ У. Джеймс [4]. На його думку, самооцінка охоплює самовдоволення й невдоволення собою. До самовдоволення відносяться гордість, суєтність, марнославство й зарозумілість, до невдоволення – скромність, невпевненість, збентеження, сором, каяття, розпач, свідомість власної ганьби. Він робив акцент на регуляторному аспекті самооцінки, тобто розглядав її як найважливіший компонент саморегуляції особистості.

Р. Бернс [2] звертав увагу більше на емоційному аспекті самооцінки. На його думку, самооцінка – одна зі складових Я-концепції й пов'язана з емоційним ставленням до свого «Я». Вона показує те, наскільки людина себе любить, поважає, цінує та позитивно ставиться до того, що з нею відбувається. Відповідно, якщо у людини низька самооцінка – вона себе не приймає, заперечує й негативно до себе ставиться. Тобто самооцінка – певний рівень розвитку самоставлення особистості. Р. Бернс припускає, що завдяки самооцінці формується певне оцінне ставлення до себе.

Самооцінка буває адекватною та неадекватною. Залежно від характеру самооцінки у людини складається або адекватне ставлення до себе, або неадекватне, неправильне. В останньому випадку людина постійно стикається з неуспіхом, часто вступає в конфлікти з навколишнім світом, порушується гармонійність розвитку її особистості. Характер самооцінки визначає формування тих чи інших якостей особистості (наприклад, адекватна самооцінка сприяє формуванню впевненості в собі, самокритичності, наполегливості, вимогливості; неадекватна – невпевненості або зайвої самовпевненості, некритичності) [3].

1. Адекватна самооцінка. Це об'єктивне уявлення людини про себе, реалістичне оцінювання себе, свого потенціалу, якостей, вчинків, здібностей тощо. Все позитивне, що відбувається з людиною, вона приписує внутрішнім факторам. Наприклад, якщо відбулася позитивна подія, вона усвідомлює й вірить в те, що це результат її власних зусиль, знань, а не зовнішні обставини.

Характеристика людини з такою самооцінкою:

тверезо оцінює свої бажання та здібності на їх реалізацію;
ставить цілі, які вона в силах досягти;
може критично себе оцінити, подивитися на себе з боку;
думає про наслідки своїх вчинків.

Це не скасовує того, що таким людям потрібне оточення. Різниця в тому, що вони адекватно оцінюють думку інших, але здатні фільтрувати та аналізувати, більше орієнтуючись на свої почуття з приводу тих чи інших своїх дій.

2. Неадекватна самооцінка може бути заниженою та завищеною.

Занижена самооцінка – розбіжність ідеального й реального «Я». Людина з такою самооцінкою приписує свої вдачі часовим, зовнішнім та випадковим факторам. Наприклад, думає, що їй пощастило або так склались обставини, та впевнена, що сама із себе нічого не уявляє.

Характерні риси людини з заниженою самооцінкою:

такі люди занадто обережні й нерішучі;
вони залежать від думки оточення та постійно потребують в нього підтримки;
люблять перекладати відповідальність на інших людей;
в них спостерігається комплекс неповноцінності, й це переходить в надмірну образливість та вразливість;
вони занадто вимогливі до себе й інших людей, страждають на перфекціонізм;
схильні мстити й заздрити.

Завищена самооцінка – людина переоцінює саму себе та свої можливості.

Люди із завищеною самооцінкою:

переоцінюють свої можливості й свою значущість;
не можуть сприймати критику, не приймають думки, які розходяться з їх власними;
вважають, що вони в усьому мають рацію;
відрізняються зарозумілістю та незалежністю;
не приймають підтримку й допомогу інших людей;
звинувачують у своїх проблемах та невдачах обставини або ж інших людей;
не бачать свої слабкості або ж видають їх за сильні сторони;
мають демонстративний тип поведінки;
схильні до егоїзму і не поважають інших людей [9].

У людей, орієнтованих на успіх, частіше переважають реалістичні, а в індивідів, орієнтованих на невдачу, – нереалістичні, завищені або занижені, самооцінки. З величиною самооцінки пов'язані задоволеність або незадоволеність людини, що виникають в результаті досягнення успіху або появи невдачі. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Самооцінка, своєю чергою, залежить від результату діяльності.

З самооцінкою співвідноситься рівень домагань – той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. Як фактор, що визначає задоволеність або незадоволеність діяльністю, рівень домагань має більше значення для осіб, орієнтованих на уникнення невдачі, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являються в тому випадку, коли самі успіхи або невдачі зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю у нього необхідних здібностей [5].

Виділяють два компоненти у структурі самооцінки: когнітивний та емоційний.

Когнітивний компонент містить знання людини про себе, свої здібності, уміння, можливості, слабкі й сильні сторони. Цей компонент формується в процесі самопізнання і багато в чому впливає на рівень самооцінки. Неадекватна самооцінка, як правило, пов'язана або з помилковими уявленнями про власне «Я», або з їх несформованістю.

Емоційний компонент – це відношення індивіда до себе та різним проявам власної особистості. Емоції, які ми відчуваємо до себе, дуже суперечливі: схвалення і несхвалення, самоповага або її відсутність, любов або неприйняття себе.

Відмінності цих двох компонентів чисто теоретичні, в реальному житті вони співіснують у нерозривній єдності – наші знання про свої якості завжди емоційно забарвлені [9].

Формування та фактори розвитку самооцінки.

Існує багато чинників, що впливають на формування самооцінки, які діють ще в ранньому дитинстві.

1. Сімейні фактори.

Є основними у розвитку самооцінки. Самооцінка дитини визначається тим, як батьки ставляться до неї й формується шляхом взаємодії в родині, бо сім'я для дитини є всесвітом. Це важливо, тому що у дитини в перші п'ять років життя складається структура особистості та закладаються основи Я-концепції. Чим більше згуртована сім'я, тим більш адекватна самооцінка розвивається у дитини.

Таким чином, батьки можуть неусвідомлено сформувати у дитини занижену самооцінку, якщо не будуть довіряти їй, постійно підкреслювати її недбалість і безвідповідальність (наприклад, говорити дитині «не бери кухоль, а то розіб'єш, не чіпай телефон – зламаєш»). Або ж навпаки, розвиток самооцінки дитини може піти в сторону її завищення, якщо батьки надмірно хвалять дитину, перебільшуючи її здатності й заслуги (наприклад, кажучи, що дитина ні в чому ніколи не винна, а вина лежить на інших дітях, вихователях тощо) [11].

Дорослий підштовхує формування неадекватної самооцінки у дитини, коли:

постійно порівнює дитину з іншими дітьми, щоб звернути увагу на її слабкості та невміння;
постійно карає і часто несправедливо;
занадто часто хвалить з приводом і без приводу;
підкреслює й робить акцент на невдачах та промахах дитини [9].

Виділяють три області в стосунках з батьками, які мають особливе значення та впливають на формування самооцінки:

Батьки знають друзів своєї дитини. Для дитини важлива реакція батьків на тих, хто її оточує та є важливим показником їх інтересу до дитини. Якщо ж батьки проявляють байдужість, то це буде сприяти формуванню низької самооцінки у дитини.
Батьки цікавляться результатами дитини у навчанні. Реакція батьків на успіхи або невдачі дитини в школі є дуже важливим показником зацікавленості батьків в їх дитині.
Взаємодія дитини з батьками за сімейним столом. Тут відбуваються відносини в родині в цілому, то як вони спілкуються та взаємодіють один з одним, як розв’язують загальні питання.

Усі ці три сфери можуть служити показником того, наскільки батьки зацікавлені у розвитку та щасті дитини [8].

2. Соціальні фактори.

Найбільше оцінок людина отримує на свою адресу через міжособистісну взаємодію, тому спілкування має дуже великий вплив на розвиток самооцінки особистості. Особливо, якщо це думки оточення, соціально значущих людей, думка яких для неї важлива. Перебуваючи в групі людей, особистість як би сполучається з іншими членами групи, а отже, оцінюється ними. Але така оцінка припускає деякі нормативи, за допомогою яких вона здійснюється. Значить, існують такі особистісні якості, які особливо значущі для даної групи, для даних умов діяльності. Бувши закріплені в оцінках, вони в певному сенсі як би «пропонуються» членам групи.

Виділяються чотири процесу, в яких розгортається міжособистісне оцінювання:

інтеріоризація, що означає засвоєння особистістю оцінок з боку інших членів групи;
соціальне порівняння, в першу чергу з іншими членами групи;
самоатрібуція, тобто приписування собі якостей, що виконується на основі двох попередніх процесів;
смислова інтерпретація життєвого переживання.

Самооцінка кожного члена групи залежить від групової думки (але лише певним чином: самооцінка може йти всупереч з думкою групи, що породжує мережу конфліктних ситуацій, наприклад, в умовах шкільного класу), соціальне порівняння припускає наявність когось «середнього» як точки відліку, а це уявлення про «середнього» також формується в групі тощо [1]. Тобто перебуваючи в групі людей, людина мимоволі себе порівнює з ними, а також враховує все те, що про неї говорять інші, і це також впливає на її самооцінку.

3. Особистісні фактори.

Також на формування нашої самооцінки, але меншою мірою, ніж соціальне середовище, впливають індивідуальні особливості людини, темперамент і характер, своєрідність емоцій тощо. Чим більше людина емоційно стабільна, тим менше вона переживає через невдачі й того, як її оцінює оточення. Людина з більш чутливою психікою може почати турбуватися. Наприклад, меланхолік схильний переживати й турбуватися через навіть незначні зауваження та запам'ятає їх надовго. Флегматик, швидше за все, навіть не додасть цьому особливої уваги. Інтроверти менше переживають через оцінки оточення, ніж екстраверти, хоча екстраверти часто володіють завищеною самооцінкою. Але з іншого боку, інтроверти самі нерідко себе оцінюють вище інших [9].

4. Рівень домагань.

Це ще один важливий фактор, який пов'язаний з оцінкою людини самої себе.

У. Джемс запропонував формулу, в якій самооцінка = мета + рівень домагань. Рівень домагань означає рівень, який людина прагне досягти в різних сферах життя (статус, кар'єра, добробут). Він може бути адекватний, тобто відповідає можливостям людини та неадекватний (завищений або занижений), де людина переоцінює або недооцінює свої можливості.

Успіх – це досягнення цих результатів, виконання низки дій, які показують рівень домагань, який і формується за впливом успіхів та невдач, які зустрічаються протягом життя людини. І це все впливає на формування самооцінки [10].

Эмпіричне дослідження самооцінки особистості у молоді.

Було проведено дослідження, в якому взяло участь 17 респондентів, серед яких 65 % – дівчата, 35 % – хлопці. Вікова категорія складає 19-27 років. Дослідження проводилося з метою вивчення самооцінки та самоставлення у молоді.

В якості інструментарію було обрано такі методики:

Тест-опитувальник визначення рівня самооцінки С. В. Ковальова.
Тест-опитувальник самоставлення В. В. Століна та С. Р. Пантелеєва.

Таким чином, ці методики взаємодоповнюють одна одну та допоможуть нам з різних сторін подивитися, як молодь ставиться до свого «Я».

За результатами методики на визначення рівня самооцінки С. В. Ковальова виявилось 82 % респондентів з низькою самооцінкою та 18 % – з високою. З середнім рівнем взагалі не спостерігається. Можна зробити висновок, що більшість респондентів страждають через надмірну сором’язливість, часто болісно переживають критику на свою адресу та підлаштовуються під те, що думають інші люди. І лише невеликий відсоток адекватно реагують на висловлювання інших та тверезо дивляться на себе та свої дії.

За методикою самоставлення В. В. Століна та С. Р. Пантелєєва можна побачити, що у більшості респондентів яскраво виражені такі шкали:

глобальне самоставлення (82 %), тобто внутрішнє недиференційоване почуття «за» і «проти» самого себе;
шкала самоповаги (47 %), вона містить самокерівництво, саморозуміння й самовпевненість;
шкала аутосимпатії (59 %), яка об’єднує в собі самоприйняття та самозвинувачення;
шкала самоінтерес (71 %), що показує міру близькості до себе, інтерес до власних почуттів та думок, готовність спілкуватись з собою на рівних, впевненість у своїй цікавості до інших;
виражена шкала очікувані відносини від інших (71 %), що означає очікування позитивного чи негативного відношення від тих, хто оточує.

Далі розглянемо ці складові по окремості.

У більшості яскраво виражено самоприйняття (65 %) та самоінтерес (76 %). Також непогано виражені відносини інших (53 %), самокерівництво (41 %) та саморозуміння (41 %).

У 35 % виражена самовпевненість, а у 35 % – не виражена. Та також у більшості (53 %) не виражено самозвинувачення, що є непоганим показником.

Тобто можна зробити висновок, що у більшості респондентів досить непогано виражено самоставлення. В цілому, більшість респондентів добре до себе ставиться, приймає себе, інтересується собою, схвалює себе. Трохи гірше виражена самовпевненість.

Особливості розвитку самооцінки особистості

Поняття, види та структура самооцінки.

Формування та фактори розвитку самооцінки.

1. Сімейні фактори.

2. Соціальні фактори.

3. Особистісні фактори.

4. Рівень домагань.

Эмпіричне дослідження самооцінки особистості у молоді.

Рекомендації до отриманих результатів дослідження.

Вхід

Реєстрація

Відновлення

Дотримуйтесь інструкцій, надісланих Вам на вказаний Email

Угода користувача

Особливості розвитку самооцінки особистості

Поняття, види та структура самооцінки.

Формування та фактори розвитку самооцінки.

1. Сімейні фактори.

2. Соціальні фактори.

3. Особистісні фактори.

4. Рівень домагань.

Эмпіричне дослідження самооцінки особистості у молоді.

Рекомендації до отриманих результатів дослідження.