Вітаю тебе, наш читачу!
У цій статті хочу поговорити про дуже тяжкий розлад – депресію. Хочеться зробити це просто. Хоча, чи можна говорити просто про важкі речі, не сховавшись за маску сухого наукового тексту?
Напевно, почну із гарної новини. Депресія – це хвороба, яка ЛІКУЄТЬСЯ! А значить люди, які страждають на депресію, ОДУЖУЮТЬ.
Погана новина полягає в тому, що це дійсно хвороба, а не дурощі, лінощі, безладність й удавання. Саме не зникне. Справжня депресія (велика депресія, депресивний синдром) – це тяжке страждання.
А тепер детальніше.
Почнемо з критеріїв діагностики депресії. У цьому ми спиратимемося на DSM-5 (Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders, fifth edition). У цьому посібнику перераховані такі симптоми:
- Депресивний настрій (сум, смуток, почуття безвиході, туга, занепокоєння, відчай – все це можна об'єднати одним терміном «депресивний настрій», примітка моя).
- Виражене зниження зацікавленості майже всіма видами діяльності та / або пов'язаного з ними почуття задоволення.
- Підвищений / знижений апетит, або значне зниження (не пов'язане з дотриманням дієти) / збільшення маси тіла (наприклад, 5 % протягом місяця).
- Безсоння чи надмірна сонливість.
- Збудливість чи психомоторна загальмованість.
- Почуття втоми чи втрати енергії.
- Почуття власної неповноцінності чи необґрунтоване почуття провини.
- Зменшення продуктивності мислення, труднощі з концентрацією уваги чи прийняттям рішення.
- Повторювані думки про смерть (не тільки страх смерті).
- Повторювані суїцидальні думки без певного плану, вчинення спроб самогубства чи наявність плану вчинення самогубства.
Діагноз «депресивний епізод» ставлять, якщо у людини протягом двох тижнів щодня або більшу частину дня присутні одночасно мінімум 5 з перерахованих симптомів. При цьому 1 чи 2 пункти (або обидва) повинні бути обов'язково. А останні два просто кричать про те, що потрібно терміново звертатися до лікаря. Зрозуміло, що діагноз поставити повинен психіатр. Але запідозрити, що у людини депресія може і вона сама (що досить рідко, до речі), її близькі, колеги, ну і, звичайно, психологи та лікарі загальної медичної практики.
На сьогодні розроблено досить багато тестів, за допомогою яких можна переконатися у наявності чи відсутності депресії.
Наступним пунктом я хотіла б поговорити про ставлення до цього розладу.
Що я спостерігаю:
По-перше, знецінення всього того спектру жаху, через який проходить людина, яка страждає на депресію. Буденне ставлення часто зводиться до таких висловлювань: «прикидається», «мається дурістю», «у нього (неї) все ж добре, все є, впадати в депресію нема через що», «з жиру біситься», «хлюпики, слабаки», «занадто ніжні, ганчірки» тощо.
Хотілося б розібрати, чому ці твердження неправильні:
«Прикидається». Так, ймовірність того, що людина може маніпулювати своїм станом є. Але навіть якщо це і так, то це може бути сигналом про інший розлад, що розвивається. Тому стан людини заслуговує на увагу в будь-якому випадку.
«Мається дурницею». Я не знаю здорових людей, які добровільно погодилися б трішечки постраждати. Чисто заради розваги або від нічого робити. Якщо людина страждає, це заслуговує на увагу й надання їй допомоги.
«У нього все добре, від чого він впав у депресію? З жиру біситься». Так, є дослідження, які кажуть, що рівень благополуччя, а вірніше НЕблагополуччя підвищує ризик виникнення депресії. Але, якщо у людини все чудово в житті, вона не застрахована від депресії. Причин, що спричиняють депресію, багато. Про них варто написати окремо.
«Хлюпіки. Слабаки». У кожного своя межа міцності, ніхто не знає, який обсяг страждання та болю він здатний винести. До того ж, не варто списувати з рахунків спадковість, особливості нервової системи, загальне фізичне здоров'я, оточення.
«Занадто ніжні, ганчірки». Так, з'явилося багато пристосувань, що полегшують життя й «молодь нездатна розвести багаття, пошити собі одяг зі шкур убитих тварин або зробити запаси на зиму». Але сучасне покоління справляється із іншими викликами. Та й страждань менше не стало. Ми опинилися в умовах інтенсивного інформаційного та соціального тиску. Звичайно, світ змінюється й низка загроз зникла. Проте з'явилися нові.
Припускаю, що всі перераховані вище висловлювання мають підстави та право на існування. Ось тільки подібне знецінення призводить до того, що людина, яка страждає, не отримує своєчасної допомоги. Ми ж не говоримо людині з переломом ноги: «Що ти вигадуєш?! Пострибай і все минеться». Депресія – це хвороба. І ставитись до неї потрібно відповідно.
Перейдемо до другої групи моїх спостережень, пов'язаних із ставленням до депресії. Загальний мейнстрім говорить нам, що ми повинні бути постійно щасливими або прагнути цього, що наш настрій залежить тільки від нас. Якщо ти не щасливий, то недостатньо стараєшся. І за цією хвилею ми починаємо ігнорувати, відсувати, маскувати негативні емоції. Що небезпечно, тому що вони сигналять нам про незадоволені потреби. А задовольняти потреби життєво необхідно.
Я не заперечую важливості вкладання в себе та роботи зі своїм настроєм. Ось тільки вважаю, що треба працювати не над тим, щоб бути щасливим, а над умінням розпізнавати свої емоційні стани, розуміти їх та використовувати. Зокрема, сум – це сигнал про нестачу енергії та про те, що її запаси потрібно відновити. Перевтома штука небезпечна. А гонка за «щасливим позитивом» може депресивний стан лише посилити та закріпити. Тривалий депресивний настрій – це «RED LIGHT», сигнал про велике лихо, з яким людина вже не справляється. А ось розуміння з якою саме бідою зіткнулася людина, допоможе знайти спосіб, як їй краще допомогти.
І третя група моїх спостережень – популяризація та романтизація депресії. Зараз якщо людина відчуває смуток, то називає це депресією. Або дехто свідомо прагне досягти цього стану, як джерела натхнення чи творчості. Нагадує панночок, які в ХІХ столітті свідомо заражалися туберкульозом, щоб мати палаючий погляд та рум'янець на блідому обличчі. Популяризація та романтизація призвели до того, що ми будь-який поганий настрій одразу називаємо депресією. Тому не дивно, що до депресії ставляться так, як описано вище. Таке собі «порочне соціальне коло депресії».
Де ж правда? А правда в уважному ставленні та точній діагностиці. Критерії виділено чітко, тести розроблено.
За всією цією купою думок та ставлень важливо розуміти, що депресія це не просто психічна, а й фізична хвороба. Це серйозний збій у біохімії людини (у роботі нервової, гормональної, імунної системи, ШКТ), який знижує якість життя та приносить страждання, як будь-яка фізична хвороба. Цей збій може бути як результатом, так і причиною хвороби. Тут вчені ще до єдиної думки не дійшли. Але в чому лікарі все більше переконуються, що лікування має бути комплексним: психотерапевтичним та медикаментозним.
Не треба боятися звертатися за консультацією до психотерапевта чи психіатра. У цьому немає нічого соромного. Ніхто нікого не замикатиме в лікарню без згоди. І якщо ви помітили у вашої близької людини симптоми депресії, допоможіть їй дійти до лікаря. Тому що людям із депресією складно приймати рішення.