Феномен тривожності є актуальною проблемою на сьогодні та його вивчення досі триває. Існує багато поглядів на цю проблему, проте більшість дослідників розрізняють тривожність як емоційний стан і як психологічну властивість.
В психології при визначенні поняття «тривожність» існують декілька теоретичних поглядів. Першим, хто ввів це поняття в психологічну науку, вважається З. Фрейд. Він полягав, що тривога сигналізує про те, що «Его» може зазнати невдачу при виконанні свого завдання і це необхідно, щоб зберегти цілісність особистості й адаптуватися до реальності. Фрейд розрізняв три види тривоги:
- Реалістична тривога або об'єктивна – вказує, що зовнішній світ становить реальну небезпеку. Таке часте переживання може послаблювати здатність людини ефективно справлятися з джерелом небезпеки.
- Невротична тривога – сигналізує, що у свідомість можуть прорватися імпульси Ід, які неприйнятні. Несвідомий страх втрати контролю своїх внутрішніх бажань, які можуть призвести ще й до покарань.
- Моральна тривога – вказує на страх щодо недотримання моральних принципів і цінностей як наслідок реакції Супер-Его у вигляді почуття провини й сорому.
Тривога, за А. Адлером: «вираз комплексу неповноцінності, що виникає, коли людина відчуває нездатність встановити нормальні відносини з іншими людьми». Він стверджував, що коли людину захоплює почуття тривоги, виходячи на вулицю, вона просить оточення її помітити й допомогти їй, тому що вона відчуває слабкість і не хоче бути відповідальною. Також Адлер стверджував, що чим сильніше почуття тривоги, тим більш розвинені фантазії у цій особистості в поданні себе більш самодостатньою і престижною, з нахилом знущання з інших, агресивності й страждань від несправедливості.
В. Райх був учнем Фрейда, продовживши його роботу, він ввів нові аспекти психодинамічної теорії. Розширивши межі пояснення проблеми, не тільки базуючись на лібідо, а також включив основні біологічні та психологічні процеси. Його розуміння тривожності полягало в тому, що вона виявляється через перешкоду взаємодії енергії зі зовнішнім світом, через придушення лібідо, що проявляється як «м'язові затиски».
На думку К. Хорні, «Базальна тривожність – всеосяжне, глибоке почуття самотності й безпорадності». Поняття тривожності є ключовим в її концепції та являє собою фундамент для розвитку неврозів, через витіснене відчуття ворожості. К. Хорні, стверджувала, що дитина народжується з почуттям тривоги, яке спричинене відчуттям знаходження поза утроби матері. Вона виділяє дві потреби для базальної тривожності:
- Фізіологічна тривога – дитина потребує їсти, пити та відчувати комфорт. Якщо мати буде неуважною та її потреби не будуть задовольнятися, це може спричинити наростання тривоги, яка приведе до загальної невротизації особистості.
- Психологічна тривога – складніший процес, оскільки вона пов'язана з розвитком адекватного образу «Я». Складається з того, як люди до тебе ставляться і з самосприйняття.
С. Салліван, своєю чергою, розглядає тривожність не тільки як властивість особистості, а як чинник, який заважає її розвитку. Він виокремлював два різновиди переживань: переживання, пов'язані з напруженням, і переживання, пов'язані з трансформацією енергії. Напруга поділяється на дві категорії, які характеризують потенційні можливості і можуть виходити з потреб або бути викликані тривогою:
- Потреби загальні, що необхідні та реалізуються як поштовх до продуктивних дій.
- Тривога, вона ж діє негативно, перешкоджає корисному розвитку та зменшує якість дій. Будь-яка напруга є головним чинником спонукання до дій, але вони можуть бути усвідомлені або неусвідомлені.
Трансформація енергії відбувається для трансформації енергетичного потенціалу в конкретні дії, спрямовані на задоволення потреб або ослаблення тривоги.
Е. Фромм вважає, що: «Тривога – це результат екзистенціального конфлікту, суперечність між інстинктами й самосвідомістю, між природою і свободою. Людина, позбавлена можливості успішно взаємодіяти з природою, змушена, долаючи тривогу і безпорадність, шукати нові форми взаємодії зі світом, в якому вона шукає безпеку і спокій».
Водночас Е. Фромм розглядав проблему тривоги з точки зору історичного розвитку суспільства. Він вважав, що з епохи середньовіччя відбувалися зміни психологічної атмосфери. Тоді людина була не вільна, але не ізольована та не самотня, вона була єдина з природою та людьми. У процесі розвитку капіталізму, людина починає відчувати відокремленість, ізольованість і самотність.
Придбання свободи призвело до втрати упевненості в завтрашньому дні й принесла людині невпевненість, безсилля, сумнів, самотність і тривогу. Для того, щоб позбутися її, вона бачить тільки один вихід – втечу від свободи, прагнучи позбавитися від своєї сутності та десь розчинитися, щоб не почувати самотність й всеосяжну тривогу.
К. Роджерс зауважив, що тривога являє собою відповідну реакцію на те, що може статися усвідомлення не конгруентності, яке призведе до дезорганізації. Тому для збереження традиційних уявлень про себе, особистість спотворює сприйняття реальності. З цієї причини, особистість відчуває конфлікт між «Я-реальним» і «Я-ідеальним», так звана «хронізована» тривожність.
Р. Кеттел та Ч. Д. Спілбергер запропонували диференціювати поняття тривожності як ситуативну та особистісну тривожність.
Ситуативна або реактивна тривожність – характеризується суб’єктивними інтенсивними емоціями: динамічною напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію.
Особистісна тривожність або активна тривожність – це стійка індивідуальна характеристика ступеня схильності людини до дії різних стресорів. Особистість сприймає більшість життєвих ситуацій як загрозливі та не завжди з об’єктивних причин [12].
Отже, ми можемо сказати, що незалежно від теоретичного підходу, сутність тривоги розглядають як механізм розвитку неврозів, особистісних розладів, коли особистість має глибокий внутрішній конфлікт і частіше це спричинено недостатністю внутрішніх ресурсів для досягнення поставлених цілей, неузгодженістю потреб і шляхів їхнього задоволення, нестабільністю та соціальною незрілістю.
Тривожність, своєю чергою, розуміється як схильність до переживання стану тривоги. Тривожність поділяють на два види:
- емоційний стан, викликаний певною ситуацією, відповідь на об'єктивну причину;
- тривожність як риса особистості – невизначене джерело занепокоєння, що характеризується як постійне переживання страху, скутість, дратівливість й очікування загрози.