Театральний сезон 2024-2025 виявився напрочуд ювілейним для театрів Одеси. І цифри які прекрасні! Одеському театру Юного Глядача виповнюється 95 років, Одеському академічному українському музично-драматичному театр ім. В. Василька - 100. А Обласному академічному драматичному театру - 150. У такий сезон хочеться бувати в театрах, радіти прем'єрам і, звісно, поринати в приємні спогади. Наприклад, про те, яким був мій перший похід до театру.
ЛЯЛЬКОВИЙ
Мій найперший у житті похід до театру був походом із мамою на Новорічну виставу в Ляльковий (тоді на вулиці Пастера). Мені було 4 з половиною рочки. Зміст вистави зараз, на жаль, не згадати. Але я прекрасно пам'ятаю відчуття свята, яке подарував театр. Для мене він виглядав, як справжній високий замок, неймовірної краси. Сходи, що ведуть до зали, здавалися величезними й величними. Ними піднімалося безліч нарядно вбраних дітей з батьками. Все було незвично, цікаво і загадково. Так, як і має бути в казці. Особливо дивно було те, як оживали добрі великі ляльки. Вони були гарно вдягнені й говорили дитячими голосами. Мама сиділа поруч і мені хотілося ділитися з нею своїми враженнями.
Мама сказала, що в театрі не прийнято розмовляти під час вистави. Я старалася! Але кілька разів все-таки щось жарко шепотіла їй на вухо. Як тут утриматися? А вона посміхалася і шепотіла у відповідь: «Тихіше, будь ласка». Ну і, звичайно, після вистави всі діти отримали подарунки. Дітям дарували різні іграшки, ігри та яскраві книжечки з картинками. Мені дісталася паперова лялька з одягом. Отже, похід вдався.
ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА
А моїм першим усвідомленим походом до театру став похід із батьками до Одеського Театру Юного Глядача (на той час - імені М. Островського) у віці 6 років. Я була гарно вдягнена і чекала чогось незвично-святкового. ТЮГ мені дуже сподобався. Тут грали живі, яскраві артисти. Я відразу відчула, що потрапила в загальне емоційне поле з ними. Невеликий затишний зал. Дуже зручні місця розташовувалися досить близько до сцени, так, що можна було добре розгледіти обличчя героїв і спостерігати всі відтінки їхніх почуттів. Давали казку. Пам'ятаю, що я швидко занурилася в сюжет і жваво переживала розвиток історії.
Батьки купили програмку і в антракті прочитали мені прізвища артистів. Того дня я запам'ятала, що це важливо. Тим більше, що одного з артистів я бачила в кіно. А після вистави ми всі разом пішли гуляти Приморським бульваром. Благо, тоді ТЮГ розташовувався в провулку Чайковського, зовсім поруч із бульваром. На прогулянці ми обмінювалися враженнями. Хоча, чесно кажучи, здебільшого, це в мене рот не закривався від щастя. А батьки здебільшого слухали, посміхалися і кивали. Пам'ятаю, що прийшовши додому, я дістала альбомчик і стала малювати все, що побачила. Цей мій малюночок довго лежав на письмовому столі під склом.
ОБЛАСНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМТЕАТР
(Колишній Російський театр ім. А. Іванова)
І ось одного разу, настав той день, коли я сама купила квитки і ми пішли в театр із молодшою сестрою. Мені було майже 13 років. Сестрі 10. Ця історія потребує окремої розповіді. Тоді давали Тома Сойера .У фойє ми довго чепурилися, потім купили програмку і пішли до зали. Із програмки слідувало, що в головній ролі - Олександра Рославцева. Ми ніколи не дивувалися тому, що хлопчика грає жінка. І не загострювали на цьому уваги. Це перше, що хочеться відзначити. Вочевидь, що дитяча свідомість тогочасних дітей, не затьмарена гендерними питаннями, яка не знала театрального поняття «амплуа травесті», була чистою, безпосередньою, дуже довірливою. А друге - те, що Рославцева стала для нас прекрасним Томом! Найкращим Томом на світі. Ми бачили бешкетного хлопчика в смішному капелюшку і вірили всьому, що він робив.
Історія цього хлопчика, яку ми давно прочитали на літніх канікулах, була улюблена нами. За своїм світовідчуттям він був схожий на одесита. Веселий, винахідливий, життєрадісний. Ми хотіли бачити живого Тома. І прекрасна акторка занурила нас у його історію знову. Ми настільки вразилися її грою, що перед тим, як завіса опустилася, я побігла брати в неї автограф. Майже встигла. Завіса важко опустилася мені на спину. Розуміючи, що я крокую прямо до нього, Том простягнув мені одразу дві руки і потягнув за лаштунки.
Олександра Рославцева була дуже приємною милою молодою жінкою. А зблизька вона написала мені, тримаючи програмку на колінці: "Том Соєр - мій улюблений герой. Нехай він буде і твоїм улюбленим героєм». Цю програмку з автографом, я зберігаю досі, разом із дорогими моєму серцю автографами дорогих людей.
Потім було ще багато приємних походів у театри міста.
Мені пощастило. Мої театральні спогади дитинства дуже приємні. І сьогодні як доросла людина, психолог, я хочу сказати, що перше знайомство дитини з театром - дуже важливий процес. Підходити до нього потрібно відповідально. Його потрібно готувати, створювати і супроводжувати. Я вдячна своїм батькам за те, що вони були поруч зі мною в театрі й пробудили любов до нього.
Безумовно, часи змінилися. Багато що тепер по-іншому. Але, не дивлячись ні на що, діти і дорослі, як і раніше, потребують теплих зустрічей з театром і чекають на них. Головне, щоб сучасний театр збуджував у наших серцях добрі почуття, любов до прекрасного і зачіпав натхненні струни душі.