Анорексія – це психічне захворювання, розлад харчової поведінки, що характеризується порушенням роботи харчового центру головного мозку і проявляється у відсутності апетиту, відмовою від їжі, ключовим моментом якого являється навіть не різка втрата ваги, а суворе обмеження себе в їжі.
Найчастіше анорексія пов'язана зі спотвореним сприйняттям свого тіла. Хвороба починається з ідеї «трішки схуднути», однак, досягнувши ідеального тіла, людина не зупиняється, їй не подобається своє зображення в дзеркалі, і вона продовжує голодувати й втрачати кілограми. Головною проблемою є те, що людина не здатна адекватно оцінювати себе. Всі рідні, оточення помічає надмірну худорлявість, однак людина далі завзято заперечує дефіцит ваги, вважає себе товстою (товстим) й мріє про те, щоб скинути ще «зайві кілограми» та наблизитися до свого ідеального тіла.
Причини розвитку анорексії та її стадії.
Головними причинами розвитку анорексії є:
- біологічні – порушення дії нейромедіаторів (серотонін, дофамін, норадреналін), які регулюють харчову поведінку;
- особистісні – хибне почуття неповноцінності, занижена самооцінка, яка викликає неадекватно критичне відношення до себе, бажання бути схожою на когось з відомих особистостей (моделей), перфекціонізм, тобто бажання бути повністю ідеальним, відповідати заданим стандартам;
- культурно-соціологічні – через тиск суспільної думки про те, що худоба є чи не найголовнішою ознакою фізичної вроди;
- стресові – ситуації з негативним відтінком (складна ситуація на роботі, смерть близької людини, розлучення тощо), що в результаті можуть призвести до обмежень щодо їжі;
- фізичні захворювання – гормональний фон, язва, паразити, онкозахворювання, гіпертиреоз.
Розрізняють такі стадії хвороби:
- дисморфоманічну (хворий вважає себе неповноцінним, через «зайву» вагу; у нього спостерігається пригнічений настрій, починаються обмеження в їжі);
- анорексичну (вважається періодом стійкого голодування, вага зменшується на 20-30 % від початкової, але людина надалі продовжує дотримуватися суворих дієт та виснажує себе фізичними вправами);
- кахектичну (настає через 1,5-2 роки після початку. На цій стадії спостерігається незворотна дистрофія тканин й органів всього організму, а саме виникнення безбілкових набряків та розвиток серцево-судинної, ниркової та інших видів системної недостатності).
Ознаки анорексії.
Виділяють фізіологічні, психологічні та поведінкові ознаки анорексії.
1. Фізіологічні ознаки.
Спостерігаються помітні зміни у зовнішності, а саме:
- візуальна втрата ваги;
- припинення менструації у дівчат, чоловіки перестають відчувати статевий потяг, відчувають проблеми з потенцією;
- поганий кровообіг;
- поява анемії;
- ослаблення імунітету;
- порушення травлення (поява запорів, здуття живота);
- прояви пубертатного періоду сповільнюються або навіть взагалі відсутні;
- поява постійної втомлюваності, часті запаморочення, аж до втрати свідомості;
- ламкість та випадання волосся;
- сухість шкіри;
- знижений кров'яний тиск;
- безсоння.
2. Психологічні ознаки.
Своє тіло людина бачить та сприймає спотворено. Сильний страх перед ожирінням приймає психопатологічну форму, а схуднення стає нав'язливою понад цінною ідеєю. Спостерігаються:
- роздратованість, депресія, що змінюється на ейфорію;
- невизнання своєї хвороби;
- постійні розмови про те, що «погладшала», не дивлячись на те, що насправді тільки худне;
- панічний страх набрати вагу;
- поява тривоги під час сімейних прийомів їжі;
- різкі зміни настрою;
- поява почуття вини;
- страх втрати контролю;
- ігнорування відчуття голоду, коли воно з’являється;
- розвиток заниженої самооцінки;
- депресивний стан;
- погіршення пам’яті, поява проблем з концентрацією уваги;
- сприйняття власного тіла в спотвореному вигляді;
- необґрунтований гнів, відчуття образи.
3. Поведінкові ознаки.
Звички хворого стають доволі специфічними, а саме:
- занадто суворий контроль калорій, раціон складають лише знежирені або низькокалорійні продукти;
- викликання блювоти відразу після приймання їжі;
- вживання проносних, сечогінних препаратів;
- часті відмови їсти разом з родиною та друзями;
- інтенсивні зайняття спортом, навіть не зважаючи на своє самопочуття, погоду;
- розвиток високої самокритичності;
- постійне зважування;
- часте перебування перед дзеркалом й пошук недоліків;
- розвиток надмірної контролюючої поведінки.
Отже, анорексія приймає специфічну психопатологічну форму, при якій страх перед ожирінням зберігається як нав'язлива або надцінна ідея. Наслідки анорексії залежать від того, на якій стадії почалося лікування. Якщо занадто пізно, то психофізіологічні зміни нерідко мають незворотний характер, не піддаються лікуванню або компенсації та це може закінчитися смертю. У будь-якому випадку, це залишає слід в психіці та соматичному здоров'ї людини, навіть якщо вдасться уникнути інвалідності. Але почавши роботу на ранніх стадіях, людина зможе повністю соціалізуватися й повернутися до нормального способу життя.
Лікування анорексії повинно проводитися під наглядом декількох спеціалістів: психіатр / психотерапевт, терапевт, ендокринолог, дієтолог, гастроентеролог. Доволі часто необхідно звернутися до дерматолога, стоматолога, фізіотерапевта та гінеколога (для жінок) для лікування наслідків отриманих дефіцитів та загального відновлення організму.