UA
RU

Біопсихосоціальна модель як базис для надання допомоги особам із хімічною залежністю

Автор:  Асеева Юлия
Дата публикации:  2 июля

У рамках розробки біопсихосоціальної моделі допомоги особам, які страждають від хімічної залежності, найбільш доцільним є розгляд здоров'я та хвороби людини з позиції принципів біопсихосоціального підходу, який трактує людину як цілісний організм. Згідно з цією моделлю, поняття «здоров'я» трактується як гармонійний розвиток фізичної, інтелектуальної, емоційної та соціальної складових особистості. Біопсихосоціальний підхід також називають інтеграційним (від лат. іntegrum – ціле; інтеграція означає процес об'єднання всіх елементів в одне ціле, процес утворення взаємозв'язків).

Основний принцип біопсихосоціальної (інтеграційної) моделі виражає концепцію єдності душі та тіла, охоплює всі галузі розвитку людини та фактори середовища, які перебувають у постійному взаємозв'язку.

Крім того, важливе значення надається впливу середовища. Факторами впливу середовища вважають сімейні стосунки, стосунки з друзями, належність до певного соціального класу, культури та релігії. Згідно з біопсихосоціальною моделлю, у певних випадках фактори середовища можуть стати визначальними для виникнення залежності.

Основною причиною вживання наркотичних речовин є їх певний вплив на психічний та фізичний стан людини. Впливаючи на психічну сферу, наркотичні речовини викликають релаксуючий, ейфоризуючий та седативний ефект. Потреба у такому ефекті більше в осіб із невротичними чи психопатичними рисами особистості, порушеннями адаптації, – сприяє початку наркотичної залежності та її поглибленню.

Має істотне значення мікросередовище, виховання, традиції, психічна та фізична перенапруга, психотравмуючі ситуації. Також важливо враховувати вплив факторів довкілля на організм. Роль соціальних чинників у формуванні хімічної залежності щонайменше вагома, оскільки людина – соціальна істота, і роль соціуму протягом усього її життя є значною.

Таким чином, етіологія хімічної залежності складається з різних співвідношень соціальних, психологічних та фізіологічних факторів.

Етіологічний принцип біопсихосоціальної моделі – мультифакторність, означає мультипричинність та ситуативність, співвідношення психологічних та непсихологічних факторів. Згідно з біопсихосоціальною моделлю, розвиток особистості, її здоров'я, адаптація до життя або поява захворювання є індивідуальними діями, залежать від комбінації зовнішніх та внутрішніх факторів. Для різних людей комбінація цих факторів різна та властива лише цій особі/ситуації. Немає єдиного уніфікованого процесу, що викликає певну хворобу чи залежність. Існує багато факторів ризику, які у різних комбінаціях та у кожному окремому випадку викликають негативні наслідки.

Фактори впливу поділяють на фактори ризику та протективні фактори (від латів. protego, protectum – захищати). Обидві групи можуть мати різний контекст: біологічний, особистісний та соціальний.

Діагностичний принцип біопсихосоціальної моделі – мультимодальність, а саме одночасне та узгоджене використання для діагностики медичних та психосоціальних методів.

Лікувальний принцип біопсихосоціальної моделі – мультидисциплінарність та індивідуальність, коли заходи терапії базуються на комплексному, командному та індивідуальному підходах.

Лікування згідно з біопсихосоціальним підходом передбачає індивідуальний підхід до кожного окремого випадку та надання комплексних заходів допомоги. Це можливо лише за умови спільної роботи команди фахівців, за потреби – співпраці з іншими медичними установами, психологами, соціальними службами, установами, які надають юридичну допомогу, а також іншими недержавними організаціями.

Основою роботи з пацієнтом має бути мультидисциплінарний підхід, при якому на кожного фахівця буде покладено певні завдання та функції при роботі з пацієнтом.

Завдання лікаря полягає у визначенні стану пацієнта та обсягу медикаментозного лікування, яке хворий отримує, перебуваючи у стаціонарі чи амбулаторно. І, при необхідності, у проведенні корекції терапії для підвищення ефективності реабілітаційних заходів разом із лікарем стаціонару чи районним наркологом. Лікар також забезпечує систематичний лікарський огляд пацієнтів із необхідною періодичністю, залежно від психічного стану хворих, активності біологічної терапії, наявності труднощів лікування.

Завдання медичної сестри полягає у регулярному проведенні розмов з пацієнтами з метою виявлення у них медичних проблем, спостереженні за їх психічним станом.

Завдання психолога – реалізація тієї частини реабілітаційної програми, яка стосується психологічної консультативної та коригуючої допомоги пацієнтам. А також педагогічне втручання, спрямоване на мотивацію хворих до активної діяльності та проведення психоосвітньої роботи із родичами пацієнтів.

Завдання соціального працівника – вивчати та забезпечувати розв'язання соціальних проблем пацієнтів шляхом представлення їхніх інтересів у державних та громадських організаціях, а також навчати хворих ефективної поведінки для самостійного вирішення своїх проблем та вміння відстоювати свої права та інтереси.

Завдання юристів – надання консультативної допомоги особам, які потребують юридичного супроводу (представлення інтересів у суді, питання опікунства та інші).

Фахівці, незалежно від ролі, посади та спеціалізації повинні мати необхідні навички, знання та особистісні переконання для виконання наступних функцій:

  1. Встановлювати терапевтичний зв'язок із пацієнтами для налагодження тісної взаємодії.
  2. Допомагати пацієнтам у визначенні та постановці особистих цілей реабілітації.
  3. Допомагати хворим в оцінці їхніх навичок та ресурсів оточення, виходячи з кінцевої мети реабілітації.
  4. Допомагати хворим використовувати навички, якими вони вже володіють.
  5. Допомагати пацієнтам освоювати нові навички, які їм потрібні.
  6. Допомагати пацієнтам встановлювати зв'язки з ресурсами, які їм необхідні та змінювати їх для посилення підтримки.
  7. Надавати хворим постійну особисту підтримку, якої вони потребують.

Безпосередньо комплекс терапії хімічної залежності розробляється відповідно до виявлених факторів та видів залежності. У біологічному контексті – це фармакотерапія, у психологічному – психокорекційна чи психотерапевтична допомога, у соціальному – допомога сім'ї чи окремому її члену, інші соціальні втручання.

Суть запропонованої адаптивної моделі полягає в оптимізації використання всіх наявних ресурсів з адаптацією їх до потреб пацієнта з хімічною залежністю.

Під ресурсами в такому випадку слід розуміти інформаційні, професійні, технічні, адміністративні, територіальні та ін. В Україні існує досить розгалужена мережа установ, які надають спеціалізовані послуги пацієнтам і з хімічною залежністю. Але в нашій державі існує необхідність у створенні наркологічних установ з «повним циклом» послуг, де всі складові біопсихосоціальної допомоги могли б бути отримані пацієнтом, так би мовити, «через одне вікно».