Гра і когнітивний розвиток в ранньому віці

Що взагалі таке когнітивний розвиток?

Когнітивний від лат. сognitio – «знання» або «пізнання».

Когнітивний розвиток – це зміни, які відбуваються з людиною протягом усього життєвого циклу. Це розвиток мислення і розумових здібностей дитини. Зокрема таких процесів, як пам'ять, сприйняття і всіх видів розумових процесів. Але ці процеси, на різних етапах життя функціонують неоднаково.

Вченим, що розробив теорію когнітивного розвитку, був Жан Піаже. Як стверджував сам автор, людина може сама створювати когнітивні здібності за допомогою своїх дій, які були здійснені при взаємодії з навколишнім середовищем.

Піаже вивчив розвиток мислення аж до того моменту, коли воно з'єднується з промовою. Але при цьому він вважав, що мислення будується набагато раніше, ніж воно стає мовним.

Оскільки в мисленні має бути присутня логіка, слід сказати, що Жаном Піаже були висунуті не просто структури мислення, а логічні структури мислення. А саме операції.

Операції – це розумові дії, які можуть бути оборотними. Тобто, можна повернутися до початку чогось, що робив, здійснюючи зворотну дію.

Знання – це процес, а знати – значить діяти відповідно до знань, які є у людини.

Основними механізмами, якими можна визначити перехід дитини з одної стадії розвитку на іншу, Піаже назвав такими розумними словами: асиміляція, акомодація і зрозуміле для мене слово – рівновагу.

Асиміляція – це дії з новими предметами, коли вже склалися певні навички й знання. І дії відбуваються на основі цих знань і навичок.

Акомодація – це коли хочеш змінити свої навички та вміння в результаті змінених умов.

Як добро і зло, асиміляція та акомодація повинні перебувати в рівновазі. Якщо асиміляція домінує над акомодацією, то мислення стає тугим, а якщо навпаки, то в поведінці дітей можна помітити затримку розумових дій, надалі спостерігати проблеми в навчанні.

Піаже описує чотири стадії інтелектуального розвитку:

1. Сенсомоторна стадія (від народження до 18-24 місяців).

На цій стадії дитина опановує моторними та сенсорними здібностями.

2. Доопераційна стадія (від 18-24 місяців до 7 років).

Тут дитина починає використовувати мову, може вже описати предмети та образи словами. За фактом, вона використовує ці предмети й образи в грі, в процесі наслідування. Єдина проблема полягає в тому, що дитині складно представляти як інші сприймають те, що спостерігає і бачить вона сама. І до всього іншого, їй складно висловлювати все у словесній формі.

3. Стадія конкретних операцій (з 7 до 12 років).

Діти можуть логічно пояснювати їх дії та класифікувати об'єкти за окремими конкретними ознаками.

4. Стадія формальних операцій (після 12 років і триває протягом усього життя).

Мислення стає більш гнучким, з'являється здатність міркувати, здатність до пошуку вирішення різних завдань, маючи при цьому різні варіанти вирішення.

Повертаючись до фрази про те, що діти сприймають предмети та образи в процесі гри, а саме наслідування, поговоримо про те, що таке гра і як це пов'язано з раннім віком дітей.

• гра – це провідний тип діяльності дитини, який визначає її психічний розвиток, бо грі властива уявна ситуація;
• вона завжди пов'язана з розвитком і вихованням почуттів дітей. Найцікавіше – це те, що дитина абсолютно чесно переживає все, що зображає в грі. При цьому гра виникає на основі реального життя. У грі дитина втілює в життя дії дорослих або ж ті події в житті, які її зацікавили;
• з самого раннього віку, дитина починає відтворювати якісь дії дорослих, за якими вона спостерігає в повсякденному житті. Але вона хоче все робити в точності так само, як і вони. Вона переносить реальні побутові дії на іграшкових персонажів;
• сюжетна гра в цьому віці – процесуальна, бо основний інтерес малюка базується на постійному повторенні одних і тих же ігрових дій. Процесуальна гра виникає не відразу, на період раннього віку вона проходить кілька етапів;
• якщо умови для розвитку цієї гри сприятливі, то вона досягає свого розквіту на третьому році життя;
• важливу роль відіграє мова, яка дає дитині можливість краще осмислити те, що вона робить, будувати діалоги, планувати подальші дії;
• гра сприяє збереженню душевної рівноваги дитини, надає відчуття комфорту, доставляє радість і задоволення;
• ігровими цілями для дитини є цілі, які їй ставить дорослий;
• беручи ігрову мету, поставлену дорослим, дитина починає самостійно реалізовувати її. Спочатку дорослий здійснює ігрову дію щодо самої дитини, потім відбувається зміна ролей;
• брати на себе роль – це коли ти можеш уявити себе кимось іншим. У дітей це з'являється до трьох років, якщо проводиться відповідна практика.

«Перетворення в іншого» – перший і найважливіший крок до формування сюжетно-рольової гри.

Існує така послідовність перетворень:

1. Відомі дітям і привабливі для них тварини та птахи (кішечка, горобець).
2. Цікаві малюкам предмети, в першу чергу рухомі (паровоз, літак).
3. Дорослі, чия професія має характерні зовнішні атрибути (лікар, кухар).

Фактично саме в грі й відбувається весь процес когнітивного розвитку, описаний на початку статті. Вся сіль цих ігор в тому, щоб вони доставляли дитині задоволення. А емоції, якi отримані в результаті нових ігрових дій, спонукають дитину повторювати їх щодо іграшок. А значить, будуть сприяти переходу від однієї стадії когнітивного розвитку до іншої. Згодом, сюжетна гра проходить великий шлях розвитку, стає більш самостійною і творчої. І все досконалішими стають когнітивні процеси.

У висновку, я можу сказати, що гра – це найважливіше в життєдіяльності дитини. Процес самих ігор відбувається непомітно для неї в практичній діяльності. Завдяки цим іграм вона удосконалює різні здібності, освоює різні ролі та теми. У грі усуваються різні дитячі страхи й так само, ігри – це заняття, які будь-яку прогулянку можуть зробити набагато цікавіше і корисніше для дитини. І хотілося б дати кілька порад з організації ігор, щоб допомогти малюкові перейти з рівня предметної гри на рівень сюжетно-рольової:

1. На початкових етапах можна обмежитися тільки вступною частиною сюжетно-рольової гри, тобто забезпечити входження в образ. Не прагніть проводити всю гру цілком.
2. В ході другої частини гри – втілення і розкриття образу, необхідно називати дітей лисенятами (білченяти...), тим самим допомагаючи утримувати образ. Але не потрібно нав'язувати їм цю роль і наполягати на продовженні гри. Дитині важко тривалий час утримувати себе в ігровому образі. Деякі діти можуть проявити індивідуальність і перемикнутися на іншого персонажа, який найбільш привабливий для них. Тому, граючи в «лисеняти», дитина раптом може сказати: «А зараз я ведмежа».
3. Організовуючи другу частину гри, намагайтеся не затягувати її за часом. Малюки повинні отримувати задоволення від гри та спілкування з дорослим.
4. Зовсім не обов'язково, щоб всі діти були охоплені грою. Адже деякі діти підключаються до гри набагато пізніше.