«Того дня, коли дитина розуміє, що всі дорослі недосконалі,
вона стає підлітком; коли прощає їх, стає дорослою; коли прощає
себе, стає мудрою».
Олден Нолан
Діти, безумовно, залежать від нас, дорослих. В утробі матері дитина живе, повністю залежна, та ні про яку самостійність не мріє, їй і так добре. Потім дитині стає тісно та вона за допомогою мами, що дуже важливо, робить свій перший крок до самостійності. Тепер вона може дихати сама.
Звичайно, новонароджений потребує мами цілодобово та без неї йому не вижити, але годинку поспати не під маминим крилом він уже цілком може. Трирічка без проблем може цілий день обходитися без мами, лише зрідка згадувати про неї. На щастя, діти ростуть й разом зі свічками на торті збільшується і їх самостійність.
З кожним роком потреба в мамі зменшується, іноді це радує, але іноді засмучує, і мама почувається неважливою та непотрібною. «Я пішла на годину в салон зачіску освіжити, місця собі там не знаходила від хвилювання, а вона бавилась з татом / бабусею / нянею й ніби не помітила моєї відсутності». Або: «Я око не відводжу від неї на дитячому майданчику, п'ятами ходжу, щоб не впала, не поранилась, а вона уваги не звертає та грає з дітьми».
Знайомо?
Це ваша дитина дорослішає.
Ми, психологи, називаємо цей процес сепарацією. І те, наскільки у дорослому віці людина буде самостійною, вільною в інших відносинах та здатною брати на себе відповідальність, залежить від того, як відбуватиметься сепарація.
У процесі сепарації, як і під час народження, дитині буде потрібна ваша допомога.
Найчастіше ви допомагаєте, коли даєте їй самій зробити щось уперше без вашої допомоги. Підтримуєте прагнення дитини до самостійності. Не робите все за неї, а дозволяєте їй пробувати самій. Даєте їй ложку, щоб їла сама, попри те, що це довше, з'їсть менше та все навколо забруднить. Даєте їй самій збирати іграшки, вибирати одяг (із запропонованих двох варіантів) та одягати шкарпетки.
Якщо у дитини кілька разів не виходить – не робіть за неї, нехай пробує ще! Ходити вона не відразу навчилася, до впевненого кроку вона падала багато разів.
Багато мам роблять за дитину, бо так швидше. Ви, звичайно, зав'яжете шнурки швидше, ви робили це сто разів та навчилися, бо хтось поряд з вами був терплячий. Не забувайте про це.
Отже, мама допомагає дитині сепаруватися тим, що не допомагає. Все, начебто, просто! Але дуже багато мам (пишу «мам», але це може бути будь-яка людина, яка замінює материнську фігуру) сильно перешкоджають цьому процесу. Думаю, не тому, що вони хочуть нашкодити своїй дитині, я вірю в те, що кожна мама бажає для своєї дитини кращого.
То чому так відбувається? Що це? Бажання бути «хорошою», правильною мамою? Хороша мама повинна... і далі за списком... Чи невпевненість у собі?
Причин кілька:
1. Тривога.
Здається, що всюди небезпека. «Якщо її не тримати за руку, вона ж впаде та вдариться». «Якщо їй дозволити залізти на гірку самій, вона може впасти звідти». «Якщо не грати з нею, їй буде нудно, сама вона не може себе розважити та ігри зі мною її розвивають». «Якщо відійти від неї в пісочниці, інші діти засиплють її піском, він потрапить в око та можливо запалення».
2. Нереалізованість.
«Вона повинна досягти більшого, ніж я». На дитину покладаються всі нездійснені мрії мами, і ставиться мета: зробити з неї найкращу версію себе. Дитина сприймається не як окрема особистість, а як продовження мами.
3. Дитина як сенс життя.
У мами немає хобі, немає роботи, стосунки з чоловіком не дуже та якщо дитина житиме своїм життям, то її життя втратить сенс.
Сепарація – складний та хворобливий процес. Але вона необхідна, якщо ваше життя й життя вашої дитини для вас цінне.