Війна безумовно змінює психіку кожної людини. Чи то військовий, чи цивільний. А затяжна війна може скалічити ментальне здоров'я всієї країни.
Ті, хто воюють, відчувають фронтові стреси. Ті, хто в тилу – тилові. Усі переживають за всіх. Цивільні – за фронтовиків і близьких, які поруч. Фронтовики переживають за долю країни, за стан фронту і за близьких, які наражаються на небезпеку під час обстрілів міст у тилу. Ті, хто в евакуації – відчувають стрес біженця. Особливо важко тим, хто живе у скорботі після смерті рідних у будь-якій точці світу. Після найсильніших випробувань, на третьому році війни, у багатьох неминуче настає виснаження психіки.
Одна з моїх пацієнток сказала: «Не зрозуміло за рахунок яких ресурсів я ще жива і не збожеволіла». Це якраз те, що можна назвати включенням механізмів «аварійних систем». Наше життя стає схожим на політ у режимі автопілота. З одного боку, ми, майже не думаючи, механічно виконуємо необхідні щоденні рухи та дії. І завдяки такому автоматизму, ще не втратили зв'язок із реальністю. Але з іншого, важливо знати, що автопілот може стати небезпечною психологічною пасткою.
Говорячи простими словами, це відбувається тому, що настає сильне виснаження нервової системи, а фільтри мислення засмічуються або ламаються. Далі залишається просити допомоги близьких, а ще краще – досвідченого фахівця психолога. І не соромитися звернутися до лікаря, якщо явно відчуваєте проблеми зі здоров'ям. Тут уже допомогу потрібно приймати з усіх боків. При цьому питання «Як допомогти самому собі?», все одно актуальне.
Виходячи з мого багаторічного досвіду роботи, хочу дати дві підказки, які довели свою ефективність на практиці. Першу я називаю «Реверсибельні фігури». Другу – «Постулати Франкла».
Так от. «Реверсибельні фігури» – це метод перемикання уваги з фігури на фон. Таку навичку не потрібно формувати спеціально. Вона у вас уже є. Важливе саме налаштування.
Про що йдеться? По суті, про метафору, за допомогою якої ми можемо зрозуміти, як ми сприймаємо позитив і негатив, стрес і безтурботність, війну і мир.
У роботі данського психолога Едгара Рубіна «Фігури, що візуально сприймаються» (1915), дано опис суб'єктивних для людини ознак фігури та фону: фігура являє собою чітку форму, яка виступає вперед і краще запам'ятовується, а тло здається чимось розмитим, безперервним, що перебуває позаду фігури.
Едгар Рубін створив класичне зображення фігур, що обертаються. Широко відома Ваза Рубіна, яку сприймають або як вазу, або як дві особи, зображені в профіль. Реверсибельні фігури постійно змінюють одна одну. За таким же принципом зараз ми сприймаємо події війни та події повсякденного життя.
Більшу частину часу ми сприймаємо провідну чітку фігуру війни. А все наше інше життя – робота, навчання, проблеми сім'ї, дітей, стосунки з друзями, захоплення якимись заняттями тощо – сприймається як фон. Але постійно бачити одну тільки фігуру війни неможливо. Навіть фронтовики періодично перемикаються на фон. Вони можуть не тільки стріляти, а й, наприклад, читати листи з дому, жартувати, співати, писати вірші або майструвати зі скриньок будиночок для котика, який прибився до їхньої бригади.
Тепер, навіть перебуваючи в тилу, ми теж живемо, фокусуючись на звуках, пострілах. Це момент виходу фігури війни. Але й вона може переходити на позицію фону в нашій свідомості.
Оскільки передній і задній фон постійно чергуються, важливо навчитися правильно перемикати свідомість на різні потреби душі. При цьому потрібно дотримуватися всіх правил безпеки. Навіть перебуваючи в бомбосховищі, ми можемо думати про хороше, про майбутнє, про важливі й потрібні справи. Ми можемо, наприклад, читати, писати щоденник, творити, спілкуватися. А коли настають періоди затишшя, можна відвідати театр, подивитися виставку, сходити на концерт. Словом побувати там, де наша душа відпочине, відновиться, а свідомість поповнить ресурс стресостійкості.
Зазначимо, що між фігурою і фоном знаходиться контур (видима межа). У нормі в людини межа рухлива: можливий контакт із середовищем і відхід від нього. І належить ця межа і «фігурі», і «фону» одночасно. Виходить, що саме в цьому місці відбувається зіткнення індивідуума й середовища.
Гештальт-терапевти добре знають, що саме на цій контактній межі відбуваються психологічні події особистості. Отже, змінюючи фокус нашої уваги, ми самі можемо знімати стресову напругу то фігури, то фону, і створювати нові психологічні події.
«Постулати Франкла» – це перевірені життям методи логотерапії, що допомагають. Їх так само не потрібно якось довго спеціально освоювати. Їх потрібно активізувати й запустити у своїй свідомості.
Логотерапія – цікавий та глибокий вид психотерапії. Її принципи в середині XX століття сформулював австрійський психолог і лікар Віктор Франкл. Основна ідея логотерапії полягає в тому, що визначення сенсу людського існування, зокрема й в екстремальній ситуації, це – основна рушійна сила поведінки людини.
Але ми візьмемо її прикладний аспект й назвемо зрозумілі постулати, виведені людьми, які подолали душевний біль:
- Прийняти реальність. У всій її складності. Не змиритися, а саме прийняти. Прийняти життя в невизначеності. Прийняти незнання дня закінчення війни. Перестати чекати якусь конкретну дату, щоб почати жити.
- Втрати, які осягнули, переживати тут і зараз.
- Усвідомити, що у всіх наших втратах та стражданнях є сенс.
- Бути терплячими.
- Мріяти про те, щоб біда швидше закінчилася. Молитися, якщо ви людина віруюча.
- Будувати плани «на після війни» (без конкретних дат).
- Вірити в те, що наше найпотаємніше, що становить сенс слів «все буде добре», прийде, настане, збудеться (не думаючи про те, коли саме). Вірити, що прийде і все.
ГОЛОВНЕ: жити в реальності – тут і зараз, й бачити щось хороше в кожному дні.
Тепер ви озброєні двома працюючими методами виживання в режимі автопілота. Пробуйте! У вас вийде.
Фото: Sangga Rima Roman Selia