Рух – це життя, або як фундаментальні рухи впливають на наше життя

Дата публикации:  10 августа
2

Наші рухи й тіло є основою прояву нас в цьому світі. Перші рухи, ми робимо в утробі матері, перша розмова з батьками в цьому світі, теж проявляється через рухи. Вся наша взаємодія і прояв в цьому світі побудовано на кінестетичному контакті з навколишнім простором, і середовищем. Також, моторний розвиток є базою настройки вищих психічних функцій і пересічним компонентом розвитку інших систем.

Наше тіло є «записуючим» інструментом всього, що з нами відбувається. Всі ситуації, печалі та радості, зберігаються в тілі кожної людини. Біль, що відчувається в тілі, може перенести нас в ту неприємну ситуацію, яка відбувалася з нами раніше, в той непрожитий досвід і тягар пригнічених емоцій. Так, досвід нашого тіла впливає на контакт із зовнішнім світом і довіру до нього.

Американський гештальт-терапевт Руелла Франк розробила терапевтичний підхід, в рамках якого вивчається розвиток дитини через етапи розвитку кінестетичного процесу. Вона описала шість фундаментальних рухів, що розкривають перший досвід знайомства з собою через взаємодію з батьками або іншими близькими людьми:

  • поступаючись іншому (yielding with),
  • відштовхуючись від або спираючись на іншого (pushing against),
  • дотягуючись до іншого (reaching for),
  • схоплюючи іншого (grasping onto),
  • притягуючи іншого (pulling toward),
  • відпускаючи іншого (releasing from).

Ці шість рухів стають основою для побудови набуття наступнихнавичок. Вони впливають на подальшу соціальну взаємодію і відчуття себе, а також на психологічне функціонування.

Розглянемо докладніше, опис значення шести фундаментальних рухів

1. Поступаючись іншому – коли ми почуваємо себе в безпеці, ми можемо передати свою вагу тіла на іншого, розслабитися, отримати підтримку. Для цього необхідно комфортне середовище, теплі обійми й візуальний контакт. Якщо атмосфера контакту з мамою буде небезпечна, це вплине на напругу м'язів тіла і подальшого розвитку постійного контролю себе, так і світу.

2. Відштовхуючись від або спираючись на іншого – це почуття опори, цілісності й автономії, процеси контакту дає тиск на тіло дитини, допомагає їй відчути дистанцію і стійкість. Відштовхування проявляється через будь-яку частину тіла, взаємодія з іншим допомагає мені відрізнити «інше» від себе, через почуття дотику і, після імпульсу «віддачі». Цей процес в подальшому впливає на відчуття впевненості й можливості покладатися на іншого. Порушення його може проявлятися за відсутності відчуття опори та можливості покладатися на іншого. Постійного виконання будь-якої роботи самостійно.

3. Дотягуючись до іншого (прямуючи) – два перших рухи породжують цікавість до вивчення чогось, зростає бажання рухатися. Так, починає проявлятися цікавість до всього, що відбувається. Дитина починає чіпати й пробувати все, що їй попадається в поле зору. Якщо батьки постійно щось забороняють або будь-яким способом перешкоджають процесу контакту зі світом, то в майбутньому проявляється пасивність у вираженні своїх інтересів і страх їх озвучування. Такі люди прагнутимуть не виділятися з суспільства, і «бути як усі», будуть боятися осуду і невдач.

4. Охоплюючи іншого (чіпляючись) – це про бажання отримати що-небудь або досягти, для цього необхідний час, терпіння і наполегливість дитини до вивчення, й освоєння нових етапів пізнання і розвитку. Батьки не повинні надавати все відразу, роблячи що-небудь за дитину, потрібно залишати їй можливість спробувати та освоїти нову навичку. Важливо надавати підтримку, але не віднімати у неї можливість зробити спробу смотужки, а надалі набути бажане. Якщо відбудеться порушення етапу, то вже у дорослого буде проявлятися це як синдром «відкладеного життя», він буде відкладати й чекати відповідного моменту, постійно готуватися до його настання, хоча насправді утримуючи його.

5. Притягаючи іншого – під час годування дитини, вона починає відчувати щось окреме від себе в цей період проходить розвиток почуття та сприйняття цього світу, диференціація «Я» і «Ти». Взаємодіючи з мамою під час годування, дитина розвиває свої відчуття і можливості впускати в себе, відчувати, що приєднується до цього, але має відмінність. Порушення буде проявлятися як нездатність до насичення всім, що присутнє в житті. Людина не здатна насолодитися, бути щасливою від того, що вона придбала й що в неї є. Нагадує казку про рибака та рибку – отримуючи щось, весь час буде чогось не вистачати, в незалежності від обсягу отриманого. Також, може бути присутнім знецінення будь-якого свого досягнення, через відсутність навички привласнювати.

6. Відпускаючи іншого – процес у дітей проходить пасивно, але вони навчаються цьому в кожній дії та ситуації їхнього життя. Наприклад, під час годування, коли дитина може завершити дію отримавши задоволення. Це вчить відпускати старе і знайомитися з іншим, розширювати межі. Якщо відбудеться порушення в фазі відпускання, то в майбутньому складно буде розлучатися з речами й будь-якими відносинами, навіть якщо вони себе вичерпали.

Таким чином, рухаючись та контактуючи з батьками у довірливій середі, процес взаємодії стає досвідом вивчення переживання себе в просторі та контакті з оточуючими. Розвиток кінестетичної орієнтації дає інформацію дитині, що в просторі є об’єкт окремий від неї, але який формує її оточення. Здобуваючи новий рух дитина ідентифікує себе та проявляє себе в цьому світі. Задача батьків, у свою чергу, давати більше простору для дитини, знижувати напругу свого тіла, тобто не хвилюватися. Необхідно створювати теплу та безпечну атмосферу, приділяти увагу та надавати можливість пізнавати цей світ.

Список використаних джерел:

Франк Р. Self в движении (глава из книги «Self – полифония современных идей в гештальттерапии»). Казань : Изд-во Казанского ун-та, 2016. 450 с. URL:https://somaticstudies.com/wp-content/uploads/2021/04/BA-The-Self.pdf