12

Проблема девіантної поведінки розглядається на стику соціальних, медичних, психологічних і педагогічних наук. Велику важливість ця проблема набула в наші дні. Важке економічне становище, крах колишнього світогляду і несформованість нового, відсутність належних знань і умінь жити й працювати в умовах конкуренції – все це призвело суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до ситуації невизначеності та постійного ризику. І особливо важко в цей період молодому поколінню. Серед молоді посилився нігілізм, демонстративна і зухвала поведінка щодо дорослих, частіше в крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресія. Однією з умов формування особистості «важкого» підлітка в більшості випадків є небезпечна ситуація в сім'ї. Наприклад, часті сварки, скандали батьків, фізичні покарання підлітків, призводять до руйнування гальмівних процесів, до виховання запальності, підвищеної збудливості та нестриманості.

Найчастіше зустрічаються такі сім негативних психічних станів: озлоблення, незадоволеність, ворожість, страх, недовіра (скепсис), самотність, байдужість. Кожне з цих психічних станів, з'єднуючись з несприятливими внутрішніми передумовами (підвищена збудливість, прогалини в розумовому розвитку, недоліки волі тощо), створює внутрішнє середовище, яке сприяє проникненню в духовний світ підлітка несприятливих зовнішніх впливів [1, 394].

Зупинимося докладніше на теоретичному аналізі взаємозв'язку станів страху і видів девіантної поведінки. Для вирішення поставленого завдання проаналізуємо види девіантної поведінки та страхів шляхом їх зіставлення, які виділяються в психологічній літературі.

Антисоціальна поведінка неповнолітнього взаємозумовлена впливом факторів, в першу чергу, зовнішнього середовища (особливо мікросередовища), а також індивідуальними особливостями особистості підлітка, які обумовлюють його індивідуальне реагування на різні «життєві невдачі». Девіантна поведінка підлітків (14-17 років) і молоді (18-29 років) має загальні для всіх девіантних проявів причини. Перш за все, це розбіжність між відносно поширеними й потребами, що зростають та істотно різними можливостями їх задоволення. Або, в термінології Р. Мертона, невідповідність між соціальними цінностями, прагненнями та соціально організованими засобами їх задоволення. Так, причинами прояву агресії, за даними Е. О. Смирнової та Г. Р. Хузеєвої:

  • прагнення привернути до себе увагу однолітків;
  • обмеження гідності іншої людини з метою підкреслити свою перевагу;
  • захист і помста;
  • прагнення бути головним;
  • прагнення отримати бажаний предмет.

Агресивні діти в більшій масі мають високу самооцінку, але вони явно сумніваються в позитивному ставленні до себе з боку однолітків. Ці діти гостро переживають свою «недооціненість», невизнаність гідності з боку однолітків. Незадоволеність потреби в самоствердженні часто веде до насильницьких злочинів. Природне ж прагнення підлітків об'єднатися в умовах «занедбаності» та неприхильності світу дорослих й пошуки таких значущих для молоді дружніх і сексуальних компонентів, уподобань, розуміння ровесників при нерозумінні дорослих тощо – штовхає їх до інтеграції в субкультурні групи. Для подібних груп, а особливо для криміногенних, характерними рисами є сугестивність та конформізм. Тут підліток проходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості й жорстокості. Тут його підтримують матеріально та переконують в тому, що він «все може». Але, оскільки у своєму складному світі підліток менше захищений, ніж в дитинстві, він, не беручи стилю відносин в групі, найчастіше змушений все ж залишатися в ній, інакше він ризикує стати «ізгоєм». А це означає, що його чекає фізична розправа над «одинаками», яка часто практикується в таких угрупованнях.

У психологічній літературі виділяються наступні види девіантної поведінки:

1. Антидисциплінарний тип. Включає порушення режиму та дисципліни в школі або в іншому навчально-виховному закладі у вигляді зриву уроків, створення конфліктів між учнями або з педагогами, вихователями, учиненням бійок, прогулів занять.

2. Антисоціальна (антигромадська) поведінка. Виражається в невизнанні й невиконанні загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві. Може проявлятися в непокорі старшим, відмові від навчання, бродяжництві, курінні, вживанні спиртних напоїв та наркотиків.

3. Протиправний (делінквентний) тип. Містить вчинення протиправних дій. У підлітків це найчастіше дрібні крадіжки, викрадення автомобілів та мотоциклів, участь в групових крадіжках, рідше нанесення тілесних ушкоджень, вбивства.

4. Аутоагресивний тип. Означає найчастіше демонстративні (з метою полякати кривдників, наприклад, нанесенням поверхневих порізів) і, рідше, справжні спроби суїциду.

Умовно підлітки з девіантною поведінкою поділяються на «активних» і «пасивних». Активні – це «вожді» групи, а також «фанати», «імітатори», тобто підлітки, які усвідомлено йдуть на протиправні дії, намагаючись тим самим самореалізуватися та самоствердитися шляхом аморальної поведінки. До пасивних відносять так званих «конформістів» та «пристосуванців», які легко піддаються впливу авторитету й за свою відданість розраховують на захист «вождя». Дуже цікавим на наш погляд є «знуджений» тип девіантної поведінки або, інакше, «авантюрист». Це підлітки, які люблять ризик, намагаються більш змістовно організувати своє дозвілля і вчиняють безправні дії заради забави, інтересу.

При розгляді причин та особливостей девіантної поведінки слід враховувати особливості емоційних розладів у дітей та підлітків, які роблять їх важкими як для себе, так і для інших. Зокрема, це психічний стан страху, викликаний афективно загостреним сприйняттям загрози для життя, щастя й самопочуття людини. Страх можна кваліфікувати на ситуативно та особистісно обумовлений, гострий та хронічний, інстинктивний та соціально обумовлений, реальний та уявний. Страх може виражатися в різному ступені як хвилювання, занепокоєння, побоювання, тривога, власне страх, переляк, жах. Страхи нерідко пов'язані з віком, але можуть виникати й з інших причин: через емоційної зараженості (наприклад, паніки), невпевненості в міжособистісних відносинах, тривожності батьків. У конфліктних сім'ях страхи у дітей більш часте явище.

М. Люшер та Ф. Ріман виділяли основні форми страху:

  • страх перед незадоволеністю залежністю та внутрішньою самотністю;
  • страх перед незадоволеністю, відчуття слабкості та неповноцінності;
  • страх перед стражданнями, боязнь бути обійденим;
  • страх перед обмеженнями та примусом [2,229; 5, 11].

Саме цю класифікацію страхів ми зіставимо з типологією девіантної поведінки.

Так перша форма страху пов'язана з незадоволеними претензіями на приємне звернення з боку певної особи, домагання на любов. Компенсація даного страху зводиться до потреби в розрядці, прагненні до безпеки й забуття, може вести до депресивного стану. Це простежується на наш погляд в аутоагресивному типу девіантної поведінки, коли в цілях захисту від кривдників або звернення на себе уваги значущої особи відбувається демонстративна спроба суїциду. Гостра форма депресивного стану, прагнення до забуття може спровокувати справжнє самогубство.

Друга форма страху пов'язана з незадоволеними претензіями на власну силу, твердість й перевагу. Компенсація страху зводиться до прагнення до самоствердження, свавілля й самопримусу та може вести до застійного стану. Ця форма страху може бути властива антисоціальному типу девіантної поведінки. Застійний стан виражається у вживанні наркотиків та алкоголю. І, в наявності, невиконання громадських норм, свавілля, непокора, бажання самоствердитися.

Третя форма страху пов'язана з незадоволеною спрагою пригод, напруги очікування. Компенсація страху – емоційна чуйність та прагнення до переживань; може привести до афективного прагнення до дії. Так вчинення протиправних дій може обумовлюватися спрагою гострих відчуттів, бажанням володіти річчю, що належить іншій особі, нестачею коштів для задоволення тих чи інших потреб, серед яких голод, алкогольна або наркотична залежність.

Четверта форма пов'язана з очікуваннями, заснованими на ілюзії та пошуку щастя. Компенсація страху – «холостий хід», втеча й надія, може привести до стану збудження. Наслідок – небажання підкорятися нормам та правилам, які розглядаються як обмеження особистісної свободи, порушення дисципліни, конфлікти з вчителями й учнями, бійки.

Повернемося тепер до згаданих вище «активному» і «пасивному» типам девіантної поведінки. «Активний» тип – підлітки, які розраховують на загальну любов та визнання, водночас відчувають страх бути обділеними, недооціненими. Не маючи соціально прийнятних можливостей для реалізації своїх домагань, вони самостверджуються шляхом відвертої жорстокості, аморальної поведінки, приниженням слабких. У криміногенних компаніях «модель» поведінки убого примітивна: слабкий – пропадай, сильний – виживай. Слабкий змушений пристосовуватися, адаптуватися до норм та вимог групи. Прагнучи сподобатися, бути схожим на інших, він починає пити, курити, вживати наркотики, вчиняє протиправні дії, розраховуючи за свою відданість отримати повагу та захист «вождів».

Перераховані вище страхи є факторами, які сприяють виникненню девіантної поведінки. Але страх може бути й регулятором ступеня прояву девіантної поведінки. Зокрема, це страх покарання, який є своєрідним гальмом, що утримує від вчинення протиправних дій. Чим більше страхів (причин виникнення девіантної поведінки), чим вище їх рівень у порівнянні з рівнем страху покарання, тим вище ймовірність виникнення девіантної поведінки. Природно, що рівень страху покарання (достатній для виконання соціальних норм) буде залежати від культури сім'ї, в якій виховується дитина та від рівня інтелекту.

Слід також згадати про таку причину девіантної поведінки, як відсутність будь-яких страхів і, зокрема, страху покарання, як гальмівного механізму. В такому випадку мова йде про «знуджені» типи. Внаслідок сильного прагнення до ризику, відчуття вседозволеності та безкарності, протиправні дії відбуваються заради розваги або через прагнення до гострих відчуттів, яких їм, як видно, не вистачає.

Отже:

1) Причиною виникнення девіантної поведінки дітей та підлітків може бути як наявність страхів (зокрема, страху загрози життю), так і їх відсутність (зокрема, відсутність страху покарання).

2) Страх може стати регулятором проявів девіантної поведінки (так страх покарання або відділення від значущих людей може нівелювати страх загрози життю, щастя та самопочуття людини й перешкоджати здійсненню нею протиправних дій).

Список літературы:

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. С-Пб.: Изд. Питер, 2000г.

2. Драгунский В. В. Цветовой личностный тест: Практическое пособие — Мн.; Харвест, 2000г.

3. Изард К. Эмоции человека. М. Изд-во МГУ, 1980г.

4. Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителя. М.: Просвещение, 1989г.

5. Риман Ф. Основные формы страха. М.: Алетейа, 2000г.

6. Смирнова Е. О., Хузеева Г. Р. «Психологические особенности и варианты детской агрессивности», «Вопросы психологии», январь-февраль 2002г., № 1

7. Степанов В. Г. Психология трудных школьников, М.; Изд. Центр «Академия», 1998г.