У темні часи, як і в темний час доби, кожній дитині дуже потрібен промінчик світла, впевненість у тому, що її люблять і вона захищена. З давніх-давен, це відчуття малюкам давала колискова, яку співала мама. У традиційному українському фольклорі колискова пісня – один із найдавніших ліричних жанрів. Вона завжди займала особливе місце, тому що виконувала ніби містичну охоронну функцію. Для того, щоб малюк заснув, було придумано спеціальне ліжечко, яке можна було качати (колихати, коливати). Власне, і назва маминої пісні походить від цієї дії.
З погляду психології, колискова пісня – найсильніший чинник душевного єднання матері та дитини і водночас перевірений спосіб зняття стресу. Навіть немовля, що не розуміє слів, захоплюється спокійним монотонним ритмом пісні й словами, що повторюються. Старша дитина сприймає в ритмічному ряду вже знайомі образи. А головне, кожна дитина може слухати стукіт серця матері. Все це заспокоює, розслаблює, якщо треба приспати, а головне, знімає відчуття тривоги. Таким чином, колискову можна вважати найдавнішим методом арттерапії, створеним самим народом.
До теми колискової звернулися і творці вистави «Колісанка» в Одеському ТЮГу ім. Ю. Олеші, де з великим успіхом відбулася його прем'єра. Режисером виступив молодий талановитий, але вже досвідчений і улюблений глядачами актор Олександр Давлятян. У виставі зайняті провідні молоді актори М. Манорик (Сонько), С. Чорноіваненко (Дримко) та сам режисер (Кіт).
На мій погляд, секрет успіху вистави – в об'єднанні кількох важливих причин:
- звернення до стародавнього жанру національної культури;
- своєчасність постановки та її актуальність;
- обраний жанр музичної феєрії;
- поєднання поезії та кращих українських колискових (і навіть одна авторська – колискова родини режисера);
- чудове вокальне виконання;
- малюнки, намальовані дітьми, якими оформлено спектакль;
- чудові костюми;
- органічні пластичні рішення;
- i, нарешті, душевна, чиста, щира, зворушлива передача образів акторами.
Прекрасні усі учасники вистави. Проте, особливо зворушливе враження на глядачів справляють молоді провідні актриси театру (Дрiмоти) І. Шинкаренко, Т. Полякова, Є. Горбенко та Я. Коломієць. Попри те, що вони самі поки що не стали мамами, в них вже горять справжні материнські серця. І кожна з них співає саме серцем. Щиро, ніжно, тепло, вкладаючи в кожен звук усю свою турботу і все своє прагнення обійняти душу дитини в цей вiйськовий час. Мабуть, саме це й забезпечує те, що потрібне сьогодні українським дітям.
На спектакль можна йти усією родиною. Якщо, звісно, у вас є така можливість.
Повірте, що ви отримаєте не тільки можливість звернутися до джерел народних традицій та душевне задоволення. Після вистави ви обов'язково почнете співати улюблені українські колискові.