Особистісний розвиток дитини, її соціалізація значною мірою детерміновані соціальними умовами, серед яких, безумовно, провідна роль належить сім’ї. Проблемам сімейного виховання присвячено чимало вітчизняних наукових досліджень, авторами яких є О. М. Авдеєнок, Ф. О. Березін, А. В. Губан, А. Є. Лічко та О. Є. Роміцина. Окремим аспектом окресленої проблеми є особистісний розвиток дитини у неповній сім’ї.
Неповною можна вважати сім’ю, в якій є, крім дітей, лише один із батьків, тобто батько або мати. За даними соціологічних досліджень в Україні нараховується приблизно 160 тис. неповних сімей. Тривожним є і той факт, що велика кількість розлучень припадає на шлюби, що тривали 1-4 (30 % розлучень) та 5-9 років (25 % розлучень), а це сім’ї, в яких виховуються діти.
Надзвичайно сильним негативним фактором у вихованні дітей стає сам факт розлучення сім’ї. Залишення сім’ї батьком, а інколи й матір’ю що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини й часто морально-духовні цінності та ідеали людей.
Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, зображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Тому сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєздатності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюючи її дезорганізацію. Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею своїх основних функцій: репродуктивної, виховної, комунікативної, економічної, господарсько-побутової та функції проведення дозвілля.
Характерними ознаками сприятливого сімейного мікроклімату є згуртованість членів сім’ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім’ю та кожного її члена. Сімейний мікроклімат, на який впливають позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім’ї, загальному стилі їхнього життя.
Знервованість, відсутність належних побутових умов, постійна роздратованість, грубість, сварки, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім’ї – все це призводить до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей, зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім’ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.
Збільшується кількість неповних сімей. Діти у таких сім’ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.
Дані різноманітних проаналізованих нами досліджень дозволяють стверджувати, що дисгармонійні відносини в родині, що розпадається, конфлікти й сварки чоловіка і жінки, що передують розлученню, виявляються важливим фактором, який впливає на успішність подолання дітьми його наслідків. Зростання числа проблем та реакцій дезадаптації дітей констатується у ворожій конфліктній родині як до розлучення, так і тривалий час після нього.
Типовою поведінковою реакцією дітей молодшого шкільного віку й підлітків на розлучення є неслухняність, негативізм, бунт, протест, антисоціальна поведінка. Результати досліджень Д. Баумрінд, яка вивчала особливості реагування та переживання дітьми й підлітками розлучення батьків, дозволили виділити наступні фактори, що впливають на характер переживання дітьми розлучення: стать та вік дитини, особливості поведінки батьків у період після розлучення.
Стать одного з батьків, з яким залишається жити дитина, впливає на ефективність подолання ситуації розлучення. Значно більша кількість поведінкових проблем констатувалася у випадку, коли діти залишалися в родині з одним з батьків протилежної статі. Наприклад, хлопчики відчували більше труднощів, ніж дівчатка, якщо після розлучення залишалися з матір’ю. Відносини мати-син після розлучення складаються найбільш складно, через наступні ймовірні причини:
- проекція на сина негативних якостей батька-винуватця розпаду родини;
- почуття провини, що підсвідомо бере на себе син, ідентифікуючи себе з батьком;
- почуття солідарності з батьком й негативною установкою щодо матері, як людини, що винна у руйнуванні родини.
Аналогічно дівчатка важче переживали розлучення, чим хлопчики, якщо залишалися жити з батьком.
Однак у родинах з підлітками, незалежно від їхньої статі, завжди різко зростала кількість проблем, якщо діти залишалися жити з батьком. Можливим поясненням тому було припущення, що в силу більшої завантаженості, батько менш контролює поведінку дітей, чим мати, а це призводить до підвищення поведінкових проблем.
Вплив статі й віку дитини на характер переживання розлучення та адаптацію до його наслідків знаходять вираження в наступних тенденціях. Діти різного віку реагують різким сплеском поведінкових проблем на розлучення батьків. Однак характер, виразність, ступінь дезадаптацйних реакцій мають вікову специфіку:
- у дитячому віці такий вплив є несприятливим та позначається опосередковано через погіршення соціальної ситуації розвитку, якості материнської турботи, емоційного стану матері;
- у молодших школярів менш помітна негативна симптоматика – успішність, дисципліна, але ці наслідки більш стабільні;
- максимально несприятливий зазначений вплив у підлітковому віці, хоча в підлітка вже є ресурси для самостійного переосмислення ситуації;
- дуже важко, коли діти самі дорослі – розлучення батьків сприймається ними як утрата стабільності світу. І повторні шлюби батьків теж, навіть після вдівства.
Отже, найбільш вразливими виявляються діти молодшого підліткового та юнацького віку.
Найменшу толерантність до ситуації розлучення виявляють хлопчики юнацького віку. Дівчата того ж віку адаптуються значно швидше. Однак чим старші діти, тим більш сучасні стратегії примирення з важкою ситуацією вони використовують. Старші підлітки компенсують проблеми сепарації, дефіциту любові, прийняття та інтимності відносин з батьками в спілкуванні з друзями, старшими товаришами, наставниками. Молодші, бувши обмежені в можливості одержання підтримки поза родиною, відчувають серйозні емоційні проблеми. Дуже часто для підлітків розлучення батьків стає причиною катастрофи ідеалу романтичної любові, наслідком чого буває занурення підлітка у власні сексуальні (без любові) відносини.
Довгострокові наслідки розлучення для психічного розвитку дитини залежать від поведінки батьків. На ефективність переживання дітьми розлучення впливають:
- емоційна стабільність батька чи матері, з яким дитина залишилася жити;
- можливість збереження повноцінного спілкування з іншим членом, що залишив родину;
- характер відносин між колишнім подружжям.
Як правило, після розлучення діти залишаються з матір’ю, що відчуває стрес через тягар відповідальності та рольової перевантаженості, помножений на емоційний дистрес й почуття особистісної неспроможності. Після розлучення, матері часто міняються на очах у дітей – стають збудженими, напруженими, амбівалентними, хитливими у своїх емоційних проявах, схильними до тривоги, страхів, обвинувачень, агресії тощо. Недостатність часу призводить до росту вимогливості до самостійності дитини (яка, як і мати, знаходиться в стані емоційного дистресу), зміни виховного стилю вихователя в бік більшої авторитарності, директивності, твердості, непослідовності. Емоційна підтримка, спілкування, прояви любові та турботи стають все рідшими, у результаті дитина переживає почуття відкидання, самотності, тривоги, власної нікчемності. Намагаючись повернути увагу матері, дитина прибігає до соціальних провокацій, її поведінка ще більш виходить за рамки дозволеного, мати підсилює натиск, використовує силові методи – і розвиток відносин відбувається за принципом негативного замкнутого кола.
Наявність братів й сестер у родині неоднозначно впливає на характер переживання важкої життєвою ситуації. Сиблінги можуть підсилювати конкуренцію за «батьківську любов, що тане», і тим самим ще більш дестабілізувати сімейне життя. Ситуація суперництва й конфронтації сиблінгів у розлученій родині більш характерна для хлопчиків. Альтернативою суперництву сиблінгів може стати ситуація зростання їхньої згуртованості та близькості, коли брати й сестри шукають емоційної підтримки один в одного.
Неповна родина, що утворилася після розлучення, представляє фактор ризику для розвитку особистості. Вплив неповної родини залежить від осмислення батьками її значення та від афективного забарвлення переживання цього факту. Відсутність батька в родині може стати причиною формування в дитини нездорової Я-концепції, низької самооцінки й самосприйняття, низького або завищеного рівня домагань, неадекватної рольової ідентифікації, високого рівня тривожності, схильності до неврозів, страхів, сором'язливості та тривожності у відносинах з однолітками, почуття непевності й особистісної несформованості, нарешті викликати труднощі при створенні власної родини.
Разом з цим, подібний похмурий прогноз далеко не завжди стає реальністю. Позиція батька й матері, їхнє уміння співпрацювати після розлучення значною мірою визначають благополуччя розвитку дитини в неповній родині. Одному з членів експодружжя, що проживає окремо, необхідно надати можливість рівноправної участі у вихованні та повноцінному спілкуванні й співробітництва з дитиною. Обмеженнями для такого спілкування можуть бути лише асоціальна поведінка батьків, схильність до алкоголізму, висока конфліктність, дії, що представляють загрозу фізичної, особистісної та психологічної безпеки дитини. Діти, які виховуються у таких сім’ях, потребують особливої уваги з боку соціальних педагогів, психологів та соціальних працівників.
Можна зробити висновок, що розлучення батьків як феномен, впливає не лише на стосунки подружжя, а й на їхніх дітей, спотворюючи психологічний клімат родини, вносить нестабільність та дисгармонію у взаємостосунках. І лише співпраця обох батьків може нівелювати цей негативний вплив.