12 лютого народному артисту України Миколи Завгородньому виповнилося б 70 лет. Підступний ковід забрав його життя раніше...
Ім'я цієї людини назавжди вписано в историю Одесского академического театра музыкальной комедии им. М. Водяного. Для мене, как для тисяч наблюдателей, він – великий артист ін людей, бо вплів його творчісті, і результат його добрих справ поширилися на долібать багох людей на роки вперед.
Крім того, доля подарувала мені знайомство та дружбу з його сім'єю. Це – величезне щастя Микола та Наталія Завгородні – нерозлучна пара, що пройшла через багато випробувань долі. Обидва – неймовірно талановиті, напрочуд гармонійно доповнювали один одного. Обидва – народні та обожнювані Одесою.
В історії Одеської музкомедії таких пар всього три: Михайло Водяний та Маргарита Дьоміна, Володимир та Вікторія Фролови, Микола та Наталя Завгородні. Тепер Наталя Іванівна продовжує нести світло цієї пари одна. Але Микола Володимирович, немов Янгол Охоронець, небачено присутній поруч із коханою щохвилини. Сьогодні, коли дядi Колі (як ласкаво його називали друзі та колеги) вже немає, я згадую чудові театральні та кінообрази, дивовижні враження та теплі емоції, які він подарував нам усім.
Згадаймо безцінні риси цієї унікальної особистості. Головною рисою дядi Колі завжди була доброта. Абсолютно природними в його звичайній поведінці були прихильність до людей, добросердя, людяність, душевність, чуйність, готовність допомогти у скрутну хвилину, толерантність та гуманність. Напевно, це дар неба – любити людей у всіх їх проявах, у найскладніших та образливих ситуаціях знаходити в собі сили пробачати, не пам'ятати зла, прагнути миру з усім оточенням. Не раз про Завгороднього говорили «душа компанії», «душа-людина». Він, безумовно, мав те, що заведено називати харизмою. Його харизма була потужною, тому що складалася з високої обдарованості та особистої привабливості.
Завдяки такому поєднанню, працюючи на сцені, він вплинув на глядача майже гіпнотично. Діапазон зіграних ним ролей був дуже широким. У кожній новій ролі він знаходив свою родзинку, втілюючи її в неповторність образу свого героя. Живучи у яскравому, чуттєвому світі, наповнював кожну роль цікавими ідеями, своїм тлумаченням, експериментував із собою, нерідко щось винаходив. Мені здається, продовжуючи вивчати навколишній світ до останнього дня.
Від його вiдходу залишилося якесь дивне почуття недомовленості... ніби мало ще щось трапиться, щось ще значніше... Але не сталося, не справдилося! Відчуття того, що щось фатальне завадило цьому навмисне й призвело до прощання з ним.
Але не будемо сперечатися з долею, розмірковуючи на цю тему, а згадаємо сьогодні найсвітліші моменти, пов'язані з ним. У кожного вони свої. А згадавши, усміхнемося, порадіємо з того, що така дивовижна людина була в нашому житті й подумки обіймемо її дивовижну душу.