Якось увечері, після спілкування у приємній компанії вірних друзів, мені захотілося звернутися до молоді (маючи на увазі вік від 14 до 25). Звернутися дуже тепло, доброзичливо, з почуттям турботи і, звичайно, з часткою гумору.
Ось цей невеликий лист.
«Гей, дорога Молодь! Привіт!
Що сказати хочу.
Ви – класні. Це зрозуміло.
Ви – круті. Це теж зрозуміло.
Ви – нахабні, вільні, говорите своєю не всім зрозумілою мовою й задоволенні від цього. Це ваш вибір. Це, мабуть, теж класно.
При цьому ми ті, хто зараз у віці батьків та ваші бабусі з дідусями, – чисто мотлох у ваших очах.
Ви – ходячий прогрес та "правильне" життя. І найголовніше, що ви – крутіші за нас.
І ось тут подумалося, що якщо пройтися за показниками крутості, то вам ділити з нами нічого. А по секрету скажу, що в чомусь із "бабусями-дідусями" немає сенсу конкурувати взагалі.
Ми тут, у своєму колі "старих", згадували молодість без інтернету й мобілок, та ще за часів цензури. І ось що згадували.
Мініспідниці? Якщо ви про це, то ми їх носили! Джинси по фігурі? Теж! Декого з нас виганяли із занять та відправляли переодягатися, тому що одягатися потрібно було до місця ("згідно з дрес-кодом" по-сучасному). Щоб було красиво, комфортно та пристойно. Зачіски робили бомбічні, сережки та браслети "з нічого" – ексклюзивні. Танцювали? Допізна! Бувало, приходили додому під ранок.
Курити? Звичайно, у старших класах, а тим більше в училищах та ВНЗ хлопчики курили. Спочатку для проби, тирили татові сигарети, потім заводили свої. Друзів, що палять, не здавали.
Алкоголь? Пробували (наркотики, щоправда, ні. Але вино в хорошій компанії у свята – само собою). Слухали "шкідливе" Бітлз, Цепелін, Смокі, Боні М. тощо. Так, і "о жах", вискакували заміж з 17-ти років. В Україні це було дозволено законом.
Загалом, якщо подивитися, то теж були нахабні та вільні. І мова у нас теж була своєю ("клас", "балдеж", "фізра", "тубзік", "проказенив", "шо ти зириш", "отпад" тощо).
Але що цікаво. При всьому цьому вранці робили зарядку, вчасно приходили на заняття. Читали паперові книги, писали конспекти негарною тугою пастовою ручкою (яку вічно треба було розписувати), запам'ятовували величезний обсяг матеріалу та вміли працювати фізично. Про "шити, пиляти, забивати цвяхи", робити перев'язку та збирати на час калаш (автомат Калашнікова), я мовчу.
Не намагайтеся конкурувати з дідом, який, бувши "студентом із пристойної інтелігентної сім'ї", навчився водити спочатку трактор, а потім танк. З бабусею, яка у величезній каструлі практично в полі, ледь не на багатті, варила суп, щоб нагодувати 20 голодних натруджених мужиків, а потім розливала його в алюмінієві миски, що обпалювали руки, сама нарізала величезним ножем 10 буханців "цеглинок" (хлібочок був такий). І цей її обід був найкрутішим кулінарним майстер-класом століття. Або з іншою бабусею, яка цілодобово працювала санітаркою у госпіталі.
Або, наприклад, з мамою, яка своїми ручками у будзагоні з цегли будувала перший корпус санаторію "Куяльник" в Одесі. На посаді "різноробець" фарбувала з дівчатами арматуру й підмітала на будівництві (до речі, перший корпус працює досі. А ось другий, який звели будівельники, вже напів розвалився). Тим більше не варто конкурувати зі "старичками", які в молоді роки щоосені збирали врожай сільськогосподарської продукції в колгоспах України. Особливо городяни.
Хочете спробувати? Це можна зробити. Ні? Чому? "Фууу...". "Для цього є фермери!", "Навіщо мені це треба???".
Ну...курити кальян у нічному клубі за батьківські гроші та замовляти доставку готової їжі додому воно, звичайно, краще. Однак, уявіть на хвилинку, що раптом всі блага цивілізації зникли. Ну я не знаю... раптом, електрика на землі закінчилася... війна почалася...
Доведеться якось обходитися без інтернету та різати хліб самостійно (якщо він буде, звичайно). А то й у паперову книгу доведеться подивитися (але ж, її ще й пошукати треба). І так, доведеться освоювати ті робочі вміння, які ви вважаєте примітивними, простими та навіть брудними. Проте, все це – лише навички самообслуговування та життєзабезпечення. У тих умовах, які є...
Не намагайтеся бути крутішим за стареньких. Просто шануйте їх. Тих, хто ще лишився...
Це вони добре вчилися, багато працювали, воювали, вміли дружити та створили все те, що ви називаєте благами цивілізації.
І буде вам щастя».