Готовність дитини до школи. На що важливо звернути увагу?

Дата публикации:  13 сентября 2018 г.
0

Напередодні нового навчального року батьківські форуми замайоріли проханнями про рекомендації шкіл, вчителів та репетиторів. Але червоною лінією проходять обговорення на тему «коли віддавати свою дитину до школи». Хтось наполегливо наполягає на віці 7 років. А хтось готовий віддати свою кровиночку до школи в 5 років, мотивуючи це тим, що дитина вже володіє навичками, які потрібні для школи, і навіщо втрачати ще рік.

Звичайно, у кожної дитини своя траєкторія розвитку та свій темп. Комусь у 5 років уже пізно, а комусь у 7 років ще зарано. Рішення важливо приймати обдумано та виважено, при цьому відкидаючи аргументи із серії «йому вчитися аж 12 років!», погоню за модою «а ось в Америці та Європі…» та змагання «чия дитина геніальніша».

Хочу запропонувати вам огляд ознак, на які важливо звернути увагу, коли ви ухвалюєте рішення про те, в якому віці віддавати дитину до школи.

Готовність дитини до школи – це комплекс ознак, які можна розділити умовно на три групи: фізіологічні, інтелектуальні та соціальні. Тому фахівці говорять про фізіологічну, інтелектуальну та соціальну готовність дитини.

1. Фізіологічна готовність дитини.

До фізіологічної готовності фахівці відносять розвиток дрібної моторики, будову скелета та особливості роботи нервової системи.

Дрібна моторика.

Дрібна моторика – це скоординовані дії, спрямовані на виконання точних дрібних рухів пальців рук та ніг. Здебільшого в оцінці готовності дитини звертають увагу в розвитку рухів руки. Дитина повинна вміти правильно тримати в руці олівець / ручку (пінцетне захоплення), користуватися ножицями, застібати гудзики, зав'язувати шнурки.

Чому це важливо?

Дрібна моторика – це результат скоординованих дій нервової, м'язової та кісткової систем, які зазвичай регулюються зоровою системою. Коли дитина до моменту вступу до школи не має описаних навичок – це сигнал про те, що дана система ще має дозріти. Якщо дитині ще немає 7 років, просто дайте їй час та наповніть середовище предметами та діяльністю, щоб дитина могла тренувати дрібну моторику. В інтернеті ви легко знайдете безліч занять на розвиток дрібної моторики. Якщо 7 років вже виповнилося, складнощі з виконанням завдань на дрібну моторику – це привід звернутися до невропатолога та / або нейропсихолога.

Особливості скелета.

У дошкільному віці у дітей відбувається так званий «напівростовий стрибок зростання». Руки та ноги дитини значно виростають у довжину, і вона легко може дістати правою рукою до лівого вуха та навпаки (лівою рукою до правого вуха), провівши її над головою, не прогинаючи й не нахиляючись при цьому.

Перед вступом до школи у дитини починають змінюватись молочні зуби на корінні. Бажано, щоб до вступу до школи змінився хоча б один зуб.

Останньою ознакою зрілості кістяка є «горохоподібна кістка» на зап'ясті. Вона формується у період з 6 до 15 років. Її можна знайти на тильній стороні долоні біля зовнішнього краю, якщо злегка зігнути кисть дитини всередину. На дотик вона як маленька горошинка. Її наявність – вірна ознака, що дитині можна йти до школи. Хоча її відсутність протипоказанням не є.

Чому це важливо?

Дитину в школі має очікує принципова зміна активності. Їй доведеться більше сидіти, зберігаючи певну позу. Їй доведеться носити портфель із книгами та зошитами. Кістки скелета повинні зміцніти, щоб знизити ризик виникнення викривлення хребта та супутніх захворювань.

Зрілість нервової системи.

Готовність нервової системи передбачає розвинену довільність, просторову орієнтацію та фонематичний слух.

Довільність – підпорядкування дій певному наміру, волі. Іншими словами дитина може регулювати свою поведінку, підпорядковуючи її, наприклад, правилам гри, інструкціям, проханням (намалювати візерунок за клітинами під диктування, скласти візерунок із кубиків за зразком, грати в колективні ігри). Формується зазвичай до кінця дошкільного віку.

Просторова орієнтація передбачає, що дитина вже вміє орієнтуватися у просторі власного тіла (праве око, ліва рука / нога тощо) та зовнішніх об'єктів («м'яч на столі», «зайчик зліва від ялинки» тощо). Також дитина має володіти просторовими уявленнями на рівні мови. Крім розуміння та використання прийменників та слів, що позначають фізичний простір (під, над, між, перед тощо), дитина повинна володіти квазіпросторовими уявленнями.

Квазипросторові уявлення – це розуміння та використання мовних конструкцій різної складності (у тому числі просторово-часових, причинно-наслідкових). Дитина повинна вміти використовувати порівняльні прикметники (тепліше, довше тощо) та антоніми (вузький – широкий, маленький – великий тощо), пасивні мовні конструкції («мамина дочка», «собака господаря» тощо) та «тимчасові» послідовності («вранці снідаємо», «після п'ятниці настає субота» тощо).

Фонематичний слух передбачає здатність дитини розпізнавати звуки мови. Наприклад, з якого звуку починається слово, на якому – закінчується. Відділи, які відповідають за сприйняття звукового складу мови, остаточно формуються до 7 років.

Чому це важливо?

Перелічені навички можливі лише, якщо дозріли певні зони мозку. Зокрема, другий та третій функціональний блок. Другий блок відповідає за отримання, переробку та зберігання інформації. Третій блок – за регуляцію, програмування та контроль поведінки. Дитина з незрілими відділами головного мозку відчуватиме серйозні труднощі у навчанні та спілкуванні з однокласниками та вчителями. Їй буде складно регулювати свою поведінку, підтримувати увагу, розуміти завдання та виконувати їх. До того ж, зрілість нервової системи – це основа інтелектуальної готовності до школи.

2. Інтелектуальна готовність.

Інтелектуальна готовність на пряму залежить від розвитку нервової системи та опосередковується вихованням та навчанням. Інтелектуальна готовність включає розвиток таких психічних процесів, як сприйняття, увага, пам'ять, мислення, уява, мова та загальну обізнаність.

До 6-7 років має бути розвинене:

  • володіння сенсорними еталонами (колір, геометричні фігури / форми, розмір, сила та тон звуку, смакові якості та температурні);
  • довільну увагу (вміння виконувати завдання, не відволікаючись, протягом щонайменше 10 хвилин) та розподіл уваги (працювати за зразком);
  • пам'ять (у нормі з 10 слів запам'ятати 6 й більше);
  • логічне мислення (уміння знайти подібність – відмінність; узагальнювати; назвати «зайвий» із запропонованих предметів; розмістити картинки, пов'язані сюжетом, у потрібній послідовності тощо);
  • чистота вимови (уміння повторити складне слово, розрізняти звуки у словах);
  • мова (багатство словника, здатність скласти розповідь за картинками, переказати почуте тощо);
  • загальна обізнаність дитини про навколишній світ (знання свого повного імені та своїх батьків, уміння назвати свою адресу та телефон, знання пір року, назву місяців та днів тижня, визначення власної статі, знання назви міста та країни, в якій дитина живе тощо).

Чому це важливо?

Рівень розвитку пізнавальних процесів – це фундамент для оволодіння складнішими знаннями та навичками, основою успішної навчальної діяльності. Якщо дитина має труднощі з виконанням навчальних завдань – це означає, що пізнавальні процеси або потребують часу на дозрівання, або корекції.

3. Соціальна готовність.

І остання, щонайменше важлива сукупність ознак, на яку часто не звертають уваги – соціальна готовність.

Соціальна готовність включає в себе: потребу дитини у спілкуванні з однолітками та вміння змінювати свою поведінку, орієнтуючись на негласні правила групи; ставлення до помилок та невдач; внутрішню позицію школяра; навички комунікативної ініціативи; автономність та самостійність.

Спілкування з однолітками.

Наукові дослідження вказали на одну закономірність: дитина, яка активно включена у групу однолітків та популярна серед них, буде впевненіше давати усні відповіді, спокійніше переживати власні помилки та зовнішню критику, а також швидше освоювати нові знання та навички.

Але існує й інша закономірність, яка яскраво помітна саме в початкових класах. Усі діти хочуть дружити з відмінниками. Адже відмінники – це «добрі діти». А ті, хто отримує «двійки» та «трійки», відповідно – «погані», і тому часто не мають авторитету у однокласників. Таким чином, виходить ефект «снігової грудки». Популярність успішного учня зростає, а двієчник потрапляє до групи ізгоїв.

Звичайно, це перебільшені, крайні прояви зв'язку навчальної успішності та вміння спілкуватися. Для середнього учня подібний зв'язок не такий очевидний, але все ж він впливає. Чим вища популярність, тим легше дитина справляється з навчальними завданнями та освоює нову незрозумілу інформацію. Чим більше високих оцінок, тим вища популярність серед однокласників.

Чому це важливо?

Набагато приємніше та легше вчитися в атмосфері прийняття та підтримки. Дітям, які не змогли влитися в колектив, доводиться витрачати багато сил на те, щоб долати негативні переживання. Через це може сильно страждати якість навчання.

Ставлення до помилок та невдач.

Часто причиною неврозу, що з'являється у дітей, які надійшли до першого класу, є різка зміна критеріїв, за якими дитина оцінювала себе як «хорошу». Раніше її любили, скажімо так, «цілком». А помилки були просто частиною життя, через які можна було злитися чи засмучуватися. Але самі по собі помилки не робили дитину «поганою», не впливали на її оцінку себе та на самоприйняття. Зі вступом до школи, ситуація може різко змінитися. Кожна помилка дитини стає доказом її інтелектуальної неспроможності, як мінімум, і підставою ставитися до неї як до «поганої». На переживання або на боротьбу з негативним образом «Я» у дитини йде багато сил, які можна було б спрямувати на освоєння нових знань та навичок. І тоді дитина має дві стратегії на вибір. Перша – заявити: «Все! Досить! Більше не буду!», – і почати ігнорувати школу та все, що з нею пов'язано. Друга – продовжувати займатися, боячись несхвалення та відкидання, долати внутрішній опір та хворіти.

Але є ставлення до помилок, яке, навпаки, стимулює активність, розпалює азарт, змушує пробувати далі та рухатися у бік досягнення перемоги. І подібне ставлення залежить від ставлення до помилок та невдач дитини з боку батьків. Віра в дитину, у її можливості та здібності, радість новим успіхам, нехай незначним, сприяє впевненості дитини у власній спроможності, в успіху освоєння нової діяльності. Невдача – це лише привід спробувати ще раз, спробувати по-іншому. А те, що, на перший погляд, здається помилкою, може стати відкриттям. І в історії є багато тому підтверджень.

Чому це важливо?

Продуктивне ставлення до невдач та помилок, дозволить учневі відокремити свою самооцінку та оцінку за завдання, бути більш стійким до критики та зберігати стимул до пізнання та руху до перемоги.

Внутрішня позиція школяра.

Сформованість внутрішньої позиції школяра (учня) є сигналом, що психіка дитини повноцінно готова до зміни провідної діяльності. Як відомо, у дошкільному віці провідною діяльністю є гра. Саме через гру дитина знайомиться із законами фізичного та соціального світу. У шкільному віці провідною діяльністю стає навчальна. Що ж є «внутрішня позиція школяра»?

Внутрішня позиція школяра (учня) – це сплав із пізнавальної потреби та потреби у спілкуванні з дорослими; це прагнення зайняти «дорослішу» соціальну позицію. Навчальна діяльність підвищує статус дитини та дає можливість створення нових соціальних відносин. Внутрішня позиція школяра дозволяє органічно включитись у навчальний процес та є мотиваційною стороною довільної поведінки та навчальної діяльності. Виявляється вона у вигляді живого інтересу до нової соціальної ситуації та її зовнішніх атрибутів (портфель, підручники та зошити тощо), позитивними емоціями, готовністю та бажанням виконувати шкільні обов'язки.

При цьому проведені дослідження свідчать, що саме собою навчання у шкільництві не формує «внутрішню позицію школяра». Вона має бути сформована до вступу до школи. До речі, ці ж дослідження показали, що внутрішню позицію школяра можна легко зруйнувати неправильною роботою в початкових класах, яка знижує навчальну мотивацію та не сприяє розвитку соціальних мотивів навчання.

Чому це важливо?

Умови шкільного життя відрізняються від колишніх умов життя дитини. З'являються нові правила, вимоги, ситуації та завдання. Щоб сформувалася внутрішня позиція школяра дитині потрібно «награтися» сповна, повноцінно освоїти спілкування з дорослими та однолітками. Потрібно, щоб з'явилися нові мотиви діяльності. І тут адаптація до школи пройде успішно.

Комунікативна ініціатива.

Комунікативна ініціатива передбачає здатність учня усвідомлено організовувати свою взаємодію з учителем. Це вміння поставити вчителеві питання по суті, спокійно висловити свою незгоду, попросити допомоги чи самому запропонувати допомогу.

Подібну активну комунікативну позицію дитина виробляє у спілкуванні з батьками або дорослими, які їх замінюють. Дуже важливо, щоб дитина була присутня під час обговорення різних питань та прийняття важливих сімейних рішень, могла висловити свою думку. І тут важливо, щоб дорослі знали та вміли користуватися правилами ефективної комунікації. Тоді дитина сама на їхньому прикладі все засвоїть.

Чому це важливо?

Навички ефективної комунікації важливі та корисні у будь-якому віці. А налагодивши ефективну взаємодію з учителем, дитина, безперечно, набуде низки бонусів.

Автономність та самостійність.

Обидві ці властивості формуються у дитини з моменту, коли вона починає повзати та ходити. Дитина опановує нові рухові можливості та розширює межі освоюваного зовнішнього світу. Автономність – результат відстоювання дитиною своєї незалежності. Особливо яскраво її можна спостерігати в районі 3 років, коли дитина з особливою наполегливістю вимагає все робити сама. Успішне утвердження власного «Я» закладає основу для формування незалежності, самостійності та відповідальності.

У початковій школі автономність та самостійність виявляється в тому, що дитина повинна сама збирати портфель, сама вставати вранці, сама одягатися й сама робити уроки.

Чому це важливо?

Самостійна дитина без сторонньої допомоги ставить собі особисте завдання та досягає його. У майбутньому це розвинеться у вміння ставити собі навчальні завдання, дослідницькі, а потім і робочі.

 

На завершення хочеться сказати, що все добре в міру та вчасно. Безумовно, багато залежить від умов, політики школи, особистості та відносини вчителя. Тим не менш, наявність у дитини при вступі до школи зазначених ознак – запорука того, що адаптація до школи пройде безболісно та успішно. Це ресурс, який дозволить дитині впоратися зі стресовими ситуаціями, вийти з них із меншими втратами та швидше відновитися. І не варто позбавляти її цього ресурсу.

Ви, батьки, як ніхто інший, знаєте свою дитину. Я сподіваюся, що описані ознаки послужать вам орієнтиром для прийняття правильного та зваженого рішення.

 

Успіхів вам у новому навчальному році!