UA
RU

«Клуб самотніх сердець» та психологія втрат

Дата публикации:  7 ноября

 «Ми ніколи не буваємо настільки беззахисні та вразливі, як тоді, коли любимо. І так безнадійно нещасливі, як тоді, коли втрачаємо того, кого любимо».

Вочевидь, що ці слова Зигмунд Фрейд вимовив після того, що йому довелося пережити у своєму житті. Відчуття втрати коханого може не лише знесилити людину, а й позбавити її сенсу жити далі.

Про це написано чимало книг, п'єс та наукових праць. Хоча в галузі психології сумування та втрат ще достатньо глибин для вивчення. Комусь допомагають близькі та друзі. Комусь – лікарі та психологи. А комусь – сила театрального та кіномистецтва. Для багатьох – краще один раз побачити себе з боку (і це реально допоможе), ніж сто разів почути, як краще поводитися і як жити далі.

На мою думку, п'єса Айвона Менчели «Клуб самотніх сердець» у постановці відомого театрального режисера Тетяни Аркушенко в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька – чудовий засіб психологічної реабілітації. Актуальний, на жаль, не тільки для дорослих жінок, які втратили чоловіків, але й для чоловіків і навiть для молодих сімей.

Для цього є кілька підстав:

  1. Зміст п'єси. Історія трьох овдовілих подруг та одного вдівця.
  2. Жанр п'єси. Трагікомедія з елементами гротеску та фарсу. Причому легка, зворушлива та зрозуміла. Гумор у ній природний та органічний – як цілком конструктивний механізм психологічного захисту.
  3. У виставi зайняті чудові актори. Майстри своєї справи з великої літери. Народна артистка України Ольга Равицька, заслужені артисти України Галина Кобзар-Слободюк, Тетяна Глущенко, Павло Шморьов та Нінель Наточая. Це вистава справжніх зірок.
  4. Актори дивовижно та точно втілюють на сцені різні психотипи людей. Показують, як кожен герой бореться з переживанням втрати по-своєму. Глядачеві зрозуміло, що абсолютно різні люди часто сильно притягуються та вже не можуть існувати один без одного, як це буває в житті.

Крім того, глядач бачить усі справжні переживання героїв. Їхнє сумування, страхи, тривоги, здивування, розгубленість і водночас здатність дружити, співпереживати, співчувати, вболівати душею один за одного. З новою силою відчувається нагальна необхідність зрозуміти один одного, пробиваючись крізь усі видимі та невидимі перепони, різницю світів та біль втрат.

Гра майстрів неперевершено щира. Так можна грати лише з відкритими до глядачів серцями. Від вистави залишається дуже тепле, чисте та світле враження. А, як говорить китайське прислів'я: «Все чисте та світле стає Небом». Справжнє театральне мистецтво – дар Неба. Думаю, саме в цьому полягає справжній успіх вистави.