Методика корекції страху у дітей 3-5 років

Дата публикации:  6 декабря 2017 г.
7

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала почуття страху. Занепокоєння, тривога, страх – такі ж невід'ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, здивування, печаль. Але при надмірній піддатливості до страхів, залежності від них змінюється поведінка людини, аж до «емоційного паралічу».

Стійкі страхи –  це страхи, з якими не може впоратися ні дитина, ні дорослий, які призводять до появи небажаних рис характеру. Переважна більшість страхів так чи інакше обумовлені віковими особливостями розвитку і мають тимчасовий характер. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їхньої появи, найчастіше зникають безслідно. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це слугує сигналом негараздів, говорить про фізичну і нервову ослабленість дитини, неправильну поведінку батьків, незнання ними психічних і вікових особливостей дитини, наявності страхів у них самих, конфліктних відносин в сім'ї. На жаль, виникнення страхів – це вина самих батьків. І від того, чи зможуть батьки вловити та зрозуміти вікові зміни, що відбуваються з їх дитиною, буде залежати той позитивний емоційний контакт, який є основою нервово-психічного здоров'я дитини.

У найзагальнішому вигляді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існують дві загрози, що мають універсальний і одночасно фатальний у своєму результаті характер. Це смерть або крах життєвих цінностей, що протистоять таким поняттям як життя, здоров'я, самоствердження, особистий та соціальний добробут. Але крім крайніх виразів страх завжди має на увазі переживання будь-якої реальної або уявної небезпеки.

Набагато більше поширені так звані навіяні дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі заражають дитину страхом тим, що надмірно наполегливо вказують на наявність небезпеки. Маленькій дитині поки ще не ясно, чим їй загрожує та чи інша небезпека, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і в неї, зрозуміло, виникає реакція страху. В результаті дитина слухається, але цей страх закріплюється, поширюється на подібні ситуації. До числа навіюваних можна віднести й страхи, які виникають у надмірно тривожних батьків.

Недостатня рухова та ігрова активність, а також втрата навичок колективної гри сприяють розвитку у дітей занепокоєння. Відсутність емоційно насичених, галасливих, завжди захопливих ігор істотно збіднює емоційне життя дітей і призводить до надмірно ранньої й односторонньої інтелектуалізації їх психіки, заважає емоційному реагуванню на ті чи інші стресові й конфліктні ситуації.

Кожній дитині притаманні певні страхи. Як і людина на ранніх щаблях свого соціального розвитку, дитина з перших років життя боїться всього нового і невідомого, одушевляє предмети й казкові персонажі, побоюється незнайомих тварин і вірить в те, що вона і її батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реально, а значить, і страхи так само мають реальний характер. У багатьох цивілізаціях, на думку А.І. Захарова, діти у своєму розвитку відчувають ряд загальних страхів: в дошкільному віці – страх відділення від матері, страх тварин, темряви; в 7-8 років – страх смерті. Це служить доказом загальних закономірностей психічного розвитку, коли психічні структури під впливом соціальних факторів дозрівають, вони стають основою для прояву одних і тих самих страхів. Страх може розвинутися у людини в будь-якому віці. Але у дорослого, на відміну від дитини, є ряд захисних механізмів і способів перероблювання страхів.

Багато дитячих страхів зникають з віком, саме так і напрацьовуються механізми перероблювання страхів. Але, якщо страхи особливо загострені й зберігаються тривалий час, дитині особливо потрібна допомога для того, щоб подолати цей страх, через те, що не перероблені дитячі страхи, на думку Ф. Рімана, є причиною фобій у дорослих людей. На сьогодні існує досить широке коло методів корекції страхів і вибір корекційних методів, безумовно, залежить від характеру страхів, причин їх виникнення та індивідуальних особливостей дитини.

У нашій роботі з корекції дитячих страхів виробилася певна схема, що включає сім етапів.

Перший етап. Налагодження контакту. Основна мета – домогтися довіри дитини. Для початку, в якості своєрідної психологічної розминки, дітям пропонується трохи самостійно пограти. Реквізит для гри найрізноманітніший – від будиночка з кубиків до різних ляльок (звичайних або які надягають на руку), що зображують людей і тварин. Спостерігаючи за грою, можна попередньо встановити наявність окремих страхів. У цьому плані також буде корисно читання коротких терапевтичних казок на різні теми. Подібним способом значно легше розговорити дитину, бо якщо зміст казки справив на неї враження, то вона обов'язково захоче обговорити її.

Тут можна переходити до другого етапу – бесіди. Для бесіди необхідно не менше 30-40 хвилин і спокійна обстановка. Оточення слід попередити про неприпустимість переривання бесіди. Мета бесіди – виявити страхи. Розмовляючи, не можна підвищувати голос, робити емоційні або смислові акценти у вимові тих чи інших слів, вселяти страхи (фразою «Скажи, ти боїшся...»). Потрібно запитати: «Скажи, ти боїшся або не боїшся...» – і почекати відповіді. Зробивши невелику паузу, можна переходити до з'ясування наступного страху. Найкращі результати виходять при проведенні опитування під час гри або будь-якого звичного заняття. Так створюється судження про кількісну і якісну сторону страхів, інформація про які отримана з опитування і попередніх спостережень за дитиною під час гри.

На третьому етапі дітям пропонується намалювати свої страхи. Малювати діти повинні самостійно, без допомоги дорослих. Коли дається завдання, то не говориться, що це обов'язково позбавить від страхів. Найкраще сказати, що малювання страхів допоможе їх подоланню і не важливо, як вони будуть зображені, головне – намалювати їх всі, без винятку, кожен страх на окремому аркуші. Сам факт отримання завдання певним чином організовує дітей і мобілізує їх на боротьбу зі своїми страхами. Разом з тим усвідомлення умовного характеру зображення страху на малюнку – вже саме по собі сприяє зменшенню його негативного впливу.

Четвертий етап – обговорення малюнків. Якщо є необхідність, обговоренню може передувати гра. Вона допоможе зняти зайву напругу. Малюнки проглядаються разом з дитиною. Порядок пред'явлення не має значення. В процесі обговорення дитина висловлює словами свій страх. Після перегляду малюнків слідує зауваження терапевта: «ти намалював цей страх, а тепер скажи, боїшся чи ні?».

П'ятий етап – знищення малюнка. Дитині пропонується самостійно розірвати малюнки. При цьому процес знищення повинен супроводжуватися схвальними висловлюваннями, що підбадьорюють: «Рви! Ще! Щоб страх «злякався» і ніколи більше не повертався». Після того як малюнки будуть порвані, клаптики можна закопати, «закоркувати» як джина або спалити.

Шостий етап – гра зі страхом. Завдання даного методу – навчити дитину відчувати позитивні емоції, що сприятливо впливає на її психіку. Основний засіб – різноманітна ігрова діяльність, яка підвищує загальний рівень переживань дитини, допомагає їй встановити довірчі відносини з учителем, іншими дорослими, однолітками. Позитивні емоційні стани, що виникають у дітей в процесі спеціально організованих ситуацій успіху, закріплюють потребу в переживаннях щастя, радості, задоволення від гри й спілкування. Метод не є специфічним для корекції страхів. Однак поліпшення стану емоційно-мотиваційної сфери особистості дитини знижує побоювання, тривожність, боязнь чого або кого-небудь. Вельми ефективні рухливі ігри: хованки, піжмурки, п'ятнашки, «хто перший», «битви» (останні дві проводяться в основному після 4 років). Мета подібних ігор – зняти гальмування і скутість в спілкуванні. Крім того, може бути використана методика «маніпулювання предметом страху». Ця методика схожа з лялькотерапією в тому, що дитина отримує матеріалізований у вигляді іграшки образ предмета, що лякає, яким може маніпулювати на свій розсуд (управляти, приборкати, здійснювати агресивні дії, знищувати тощо).

Сьомий етап – розслаблення. На даному етапі слід підібрати вправи дихальні та на розслаблення м'язів. Етап розслаблення слід проводити в кінці кожного заняття (зустрічі). Так, перші чотири етапи можуть бути розподілені на 2-3 зустрічі. При цьому кожна нова зустріч повинна починатися ігровою розминкою. Збільшення кількості зустрічей при проходженні перших чотирьох етапів необхідно, якщо виникають труднощі під час малювання або обговорення. Іноді інтервал між малюванням і обговоренням може досягати 7-10 днів. Обов'язково проведення релаксації після п'ятого етапу – знищення малюнків.

Це зніме надмірне напруження і збудження, а також закріпить ефект, отриманий від процедури знищення. Кількість зустрічей, на яких проводяться «ігри зі страхом», буде залежати від швидкості зміни загального емоційного настрою групи (або однієї дитини). Матеріали, необхідні для проведення корекційних занять: набір іграшок (кубики, ляльки, машинки, посуд, меблі, фігурки тварин і людей, конструктори та ін.), пластилін, аркуші паперу різного формату, клей, ластик, крейда, кольорові олівці, гуаш або акварельні фарби, фломастери, сірники та ємкість, в якій можна буде спалити малюнки. Терапію можна проводити як з однією дитиною, так і з групою дітей (максимальна кількість – 6 осіб). Але якщо бесіду, малювання страху і знищення малюнка часом краще проводити індивідуально, віч-на-віч, то етап рухливих ігор доцільніше проводити з групою дітей-однолітків (в грі можуть брати участь і дорослі). Запропонована вище схема є результатом синтезу відомих нам методів корекції страхів, запропонованих А.І. Захаровим, Є. К. Лютовою, Г. Б. Моніною, О.В. Хухлаєвою та ін., які виявилися найбільш ефективними при роботі з дітьми 3-5 років і старше.

Література:

1. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 2. – М: Генезис, 2001

2. Захаров А.И. Как преодолеть страхи у детей. М: Педагогика, 1986

3. Зеньковский В.В. Психология детства. М.: Академия, 1996

4. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для родителей: Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми.- СПб.: Изд-во «Речь», «ТЦ Сфера» 2002

 5. Популярная психология. Хрестоматия, 1990. М.Осорина. Черная простыня летит по городу или зачем дети рассказывают страшные истории.

6. Терапевтические сказки /Под ред. Хухлаевой О.В., Хухлаева О.Е./- М: Академический проект, 2001.