«Жила-була дівчинка, схожа на тебе ...» – цікава назва, чи не так?
Мене, наприклад, зацікавило.
Вперше побачивши цю книгу, я одразу визначилася, що обов'язково її прочитаю. Тільки за назвою, я вмить зрозуміла, що Бретт Доріс, автор книги, хоче повернути нас у дитинство. І я хотіла дізнатися, що ж таке розповість письменник про мене та моє дитинство.
Книга «Жила-була дівчинка, схожа на тебе...» адресована батькам, які дуже хочуть допомогти своїм дітям подолати ті чи інші психологічні проблеми. Як це зробити? Автор каже, що це легко і кожен люблячий батько зможе з цим впоратися самостійно, без допомоги фахівців. Перевага методики полягає в тому, що казки дозволяють дітям накопичити досвід, який є необхідним для майбутніх змін.
Бретт Доріс придумала «Історії про Енні» для того, щоб її дочка Аманта перестала бути боязкою та соромливою. Вона почала розповідати їй історію про Енні, але говорила насправді про неї саму. Я, зізнаюся, захоплююся винахідливістю Бретт. Дійсно, ця методика дозволила дівчинці подивитися на себе з іншого боку. Вона сама змогла проаналізувати свої страхи, навіть цього не усвідомлюючи, і боротися з ними. Я вважаю, що ця методика зможе полегшити життя як дітям, так і батькам.
Автор розповідає, що діти набувають знання та навички за допомогою ігор та уяви, а також через наслідування. Тобто той, хто є для нас об'єктом наслідування, мотивує до успіху. У цьому я абсолютно згодна з автором, бо бувши дітьми або дорослими, у нас з'являються кумири, ідеали, яким хотілося б відповідати. Що стосується безпосередньо дитячої фантазії та уяви – це та мова, за допомогою якої з дітьми можна досягти розуміння. А де найбільше проявляється дитяча фантазія? Звичайно ж у казках та оповіданнях! Саме на них засновані «Історії про Енні», де головна їх роль полягає у подоланні тривоги та конфліктів дівчинки.
Який мають вплив «Історії про Енні»?
Вони допомагають дитині сприймати свої труднощі й боротися з ними дієвим способом. Це дуже ефективний метод, бо якщо розпитувати дитину про її проблеми, вона відразу замикається. А так, завдяки казці, батьки не впливають на дитину, на її психіку, а вона сама вирішує, як боротися зі своєю проблемою. За допомогою такого принципу, я вважаю, дитина зможе стати самостійною. І надалі, коли на її шляху будуть зустрічатися труднощі – вона сама з легкістю зможе їх вирішити, не вдаючись до допомоги батьків або сторонніх людей. А це, на мій погляд, правильно! Інакше, лякаючись труднощів, дитина не зможе досягти бажаного. Причиною чого будуть страхи, побоювання, невпевненість в собі та інше. Тобто вона не зможе жити повноцінним життям, якого їй хотілося б.
Ще одна перевага «Історії про Енні» в тому, що дитині набагато цікавіше слухати історії, ніж повчальні лекції. Історії дозволяють дитині відчути, що вона не самотня у своїх страхах і переживаннях, що інші діти відчувають те ж саме. Це заспокоює, а також позбавляє від комплексу неповноцінності. Так дитина стає впевненою та рішучою.
Але, я вважаю, що історії позитивно впливають також і на батьків. Є таке твердження, що всередині кожного дорослого сидить маленька дівчинка або ж маленький хлопчик, якого дуже часто намагаються пригнічувати. Завдяки тим розповідям, які батьки вигадують для своїх дітей, вони також можуть аналізувати свої страхи, які можливо тягнуться з їхнього дитинства. Так батько буде повністю взаємодіяти зі своєю дитиною, давши їй зрозуміти, що він для неї опора та підтримка, а не мораліст.
А тепер головне питання: як правильно застосовувати цей метод?
Автор каже, що спочатку потрібно змоделювати «Енні» за зразком вашої дитини. Потім прищепити їй ті якості, які притаманні вашій дитині, зробивши акцент на тому, що її турбує найбільше. Але є певний нюанс: дитина повинна зрозуміти, що ця дівчинка з такою ж проблемою та намагатися розв'язати цю проблему, а не сприймати як свій недолік. Головне в цьому методі – не перестаратися та вміти підкреслити крім слабких і сильні сторони дитини. Тоді все буде як годиться.
І незмінне правило, за словами Бретт Доріс, – повинен бути щасливий кінець. Це запорука успіху всієї історії та надія на те, що ваша дитина позбулася проблеми, яка її хвилювала.
Що мене особливо вразило, так це коли автор розповідала про семінари, на яких вони складали історії, адресовані для батьків. Виявляється, що дорослі, не розібравшись з дитячими образами, переносять їх на своїх дітей. Найчастіше вони роблять це несвідомо, але, з усім тим, діти це відчувають. Як виявилося в результаті, ці історії також можна застосовувати і для дорослих. Адже дорослі, як каже Бретт, теж були колись дітьми. Це ще раз доводить ефективність методу.
Теми, які висвітлює автор:
Страх темряви. Окремий розділ автор присвятила страху темряви. Вона позиціонує його зі страхом чудовиськ й різних злих монстрів. Часто через страх темряви, діти страждають на енурез. Через це вони можуть відчувати себе неповноцінними й некерованими. І чим більше це проявляється, тим менше шансів позбутися від цієї сором’язливої проблеми.
Сором'язливість. У книзі розповідається про таку популярну проблему як сором'язливість. Сором'язливими бувають як діти, так і дорослі. Дорослі – боязкі, дуже чутливі й сприйнятливі до критики. А ось сором'язливі діти – принижують свої якості, тому їм часто потрібно допомогти у визнанні своїх досягнень. У суспільстві вони уникають контакту з іншими, що може позначитися негативно на їх соціальному становищі. Внаслідок того, що сором'язливі діти рідко завдають неприємності іншим та зазвичай псують життя тільки собі, їх часто не помічають.
Розлучення. Автор зачіпає таку надзвичайно складну тему як розлучення. У сучасному світі тенденція розлучень зростає все більше і більше. Це стало буденним явищем, що викликати у когось шок важко. Але, як каже Доріс, шок, а то і стрес від розлучення батьків, можуть переживати діти. Я вважаю, що розлучення – це та проблема, яка найбільше впливає на дітей. Коли у дитини проблема в школі, з однокласниками або друзями, а можливо і з вчителями, то за допомогою, порадою чи просто виговоритися діти йдуть до батьків. Але в цій ситуації вони знаходяться як би в глухому куті. Через те, що проблема тепер виходить з родини – звідти, де не чекаєш підступу. У дитини стрес. Вона ображається, злиться, але гірше, що може статися – це коли дитина починає звинувачувати себе, що стала, можливо, причиною розлучення батьків. У цей момент дуже важливою є увага як від батька, так і від матері. Повторюю, що це дійсно важкий випадок, бо ситуації бувають різні й наслідки теж. Дуже важливо при будь-якому результаті не втратити контакту з дитиною.
Взаємини між сиблінгами. Найцікавіша тема, яку зачіпає автор – взаємини між маленькими братами й сестрами (сиблінгами). Я одна з тих, яка знає багато про це, тому що сама є сиблінгом. Старші брати чи сестри часто ревнують батьків до молодших через те, що вся увага зосереджена на них. Буває таке, коли батьки займаються побутовими справами, то просять старших посидіти з молодшими. Так відбувалося і в моїй родині. Старша сестра не любила зі мною весь час сидіти й няньчитися, бо хотіла грати з друзями, а я була ще зовсім маленькою (різниця 7 років). І через це часто ображалася. Так, я впевнена, відбувалося в багатьох родинах. Але існує кілька способів, застосовуючи які, батьки можуть допомогти своїм дітям у їх складних відносинах. Вони можуть визнати, що кожна їх дитина по-своєму унікальна, поважати їх потреби в особистому просторі та речах. Дітям необхідно дати зрозуміти, що їх люблять однаково. Тоді вони будуть любити один одного та самі будуть ініціаторами того, щоб побути зі своїми братами й сестрами.
Як підсумок можу сказати, що книга на мене справила досить гарне враження. Її було легко читати, і вона була дуже цікавою. Я дізналася багато важливої інформації про страхи, дитячі проблеми, взаємини в родині й багато іншого. Обов'язково, бувши мамою, буду використовувати «Історії про Енні». Я вважаю, що інші батьки теж повинні використовувати цю методику, адже так їх взаємини з дітьми будуть ще ближче та тепліше. Раджу прочитати цю книгу тим, хто хоче вселити у своїх дітей впевненість та рішучість.
Приємного читання!