У квітні 2026 року Сергій Терентьєв відсвяткував 80-річчя.
Ім'я одесита Сергія Терентьєва є дорогим справжнім поціновувачам високої музики та віртуозної виконавської майстерності піаніста у багатьох країнах світу. У квітні 2026 року Ззаслужений артист України Сергій Володимирович Терентьєв відсвяткував своє 80-річчя. Безумовно, такий ювілей — це подія. Незважаючи на те, що в часи, які ми переживаємо, пишні й гучні заходи на честь ювіляра не проводяться, він заслуговує на всіляку повагу, шану та теплу увагу.
Життя і доля Сергія Терентьєва — приклад того, як справжній масштаб особистості музиканта в історії визначається не кількістю нагород і звань, а силою волі та здатністю залишитися людиною, незважаючи на важкі випробування долі, хвороби та скруту. А головне — умінням зберегти вірність своєму призначенню — служінню Музиці. Давайте разом перегорнемо кілька сторінок біографії Маестро, сповненої різноманітних подій.
Майбутній виконавець зі світовим ім'ям народився в родині офіцера та лікаря. Мама Сергія була лікарем-педіатром. Сергій став другим сином у родині Терентьєвих. Як свідчать його спогади, народження відбулося в одному з найстаріших пологових будинків Одеси, який спочатку називався лікарнею доктора М.З. Райха (поруч із парком Шевченка). Згодом ця установа, фактично, увійшла до складу пологового будинку № 1 (вул. Ямчицького). Своє дитинство музикант провів в історичному центрі міста — на вул. Дворянській, 16 (у 40-х роках 20 століття вона носила ім'я Петра Великого).
Цікаво, що цей будинок був сусідом будинку навпроти (під номером 15), де із самого початку розташовувалися скрипкові курси П. С. Столярського. Кажуть, що випадкові збіги — насправді, визначена долею закономірність. Вочевидь, що й тут сама доля підводила дитину до потрібного шляху і вже готувала майбутню зустріч із Петром Соломоновичем. Тож історичний центр Одеси й донині залишається для Маестро улюбленим районом міста.
Сергій почав займатися музикою вже у 3-річному віці, виявляючи незвичайні для цього віку серйозні здібності. Його першим музичним інструментом був рояль фірми «Шредер». Маленький Сергій годинами не відходив від домашнього інструмента і часто засинав на підлозі, обіймаючи ніжку рояля. Батьки не раз дбайливо переносили маленького трудівника в його ліжечко. Так що все йшло за знаменитою крилатою думкою Столярського: «Ваш хлопчик — звичайна геніальна дитина!» Звісно, вчитися «звичайна геніальна дитина» вирушила до школи Петра Соломоновича. Його першим педагогом стала чудова Віра Морданова, яку Терентьєв із вдячністю згадує все життя. Під керівництвом Морданової він розвинув ключові якості музиканта-виконавця: знання музичної грамоти, почуття ритму, технічну майстерність.
Чи треба говорити, що після блискучого закінчення школи Столярського його шлях до Одеської консерваторії ім. Нежданової в 1965 році був передрішений? Думаю, ні. Роки навчання там у Людмили Наумівни Гінзбург стали чудовою школою, роками розвитку творчих і художніх здібностей та чудовим стартом у професійне життя музиканта. У цьому професійному житті завжди була велика праця. Постійна, регулярна, щоденна, часом виснажлива, можна сказати — вічна. Але саме вона привела Сергія Терентьєва до статусу Маестро.
У 1969 році, у віці 23 років, Терентьєв став лауреатом Всеукраїнського конкурсу виконавців, отримавши Першу премію. У 1972 році завоював наступну першу премію на Всеукраїнському конкурсі піаністів у Києві, виконавши фортепіанні концерти Чайковського та Рахманінова. Того ж року професор Гінзбург запросила свого улюбленого учня працювати асистентом у консерваторії у своєму класі. З цього моменту почався новий етап життя, в якому Сергій Володимирович поєднав викладацьку та концертну діяльність. За його словами, таке поєднання стало дуже цікавим. При цьому виділити те, що саме маестро подобалося більше, було неможливо. Такі різні, на перший погляд, види діяльності, насправді, збагачували й доповнювали одне одного.
Не випадково, близько п’яти років на запрошення уряду Іспанії Терентьєв викладав у Консерваторії міста Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескоріал (San Lorenzo de El Escorial) автономного округу Мадрид. Працював самостійно, без перекладача, англійською мовою. До речі, місто знаходиться на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря і розташоване в мальовничому місці — біля підніжжя гірського хребта Сьєрра-де-Гвадаррама. Викладацька та концертна діяльність (починаючи з періоду СРСР) подарувала Маестро багато незабутніх подорожей світом: Італія, Данія, Швеція, Іспанія, Швейцарія — ось неповний перелік країн, де проходили гастролі з класичними та джазовими програмами. Де б Маестро не бував, всюди його приймали з великою повагою та захопленням. Деякі країни Сергій Терентьєв об’їздив із родиною.
Так, із коханою дружиною Анною та маленьким сином В’ячеславом, він побував у містах Іспанії, Австрії та навіть Австралії. Треба сказати, що В'ячеслав, надихнувшись духом різноманітних музичних подорожей з батьком, слухаючи музику різних напрямків і жанрів, теж став музикантом. Спочатку — «столяриком», потім студентом і магістром в Одеській музичній академії (консерваторії). Його вибір припав на популярний сучасний напрям, тому В'ячеслав став композитором електронної музики, яку створює за допомогою нових комп'ютерних технологій. Усі спогади про численні неповторні подорожі сім’я Терентьєвих дбайливо зберігає у своїй пам’яті.
Надзвичайно дорогим є спогад про джазовий фестиваль у Швейцарії (Montreux Jazz Festival, Женева) 1992 року. Саме на ньому Сергій Володимирович Терентьєв отримав загальне визнання на Заході і те саме неофіційне звання «Маестро Шовкові пальці», яке одесити вважають найголовнішим предметом нашої гордості. Взагалі, джаз — особлива любов Маестро. Ще, навчаючись в Одеській консерваторії, паралельно з академічною музикою, він грав джаз. І навіть організував свій джаз-бенд, який репетирував в одеському Палаці Моряків. У 2002 році музиканта запросили на посаду соліста Одеської філармонії. Багато років він радував глядачів на щорічних джазових фестивалях. Про це завжди докладно і глибоко розповідає незрівнянна Леді Джаз Одеси і близька подруга Маестро — Олена Шевченко. У 2016 році Сергію Терентьєву було присвоєно звання — Заслужений артист України.
Однак, доля подарувала Маестро не лише радість. Іноді вона робила різкі повороти, готувала важкі випробування та завдавала болючих ударів. Особливо, коли він втрачав рідних, найближчих, найдорожчих серцю людей. Одному Богу відомо, як у свої 11 років він пережив несподівану смерть батька від інфаркту на своїх очах... Як витримав трагічну смерть свого первістка, внаслідок нещасного випадку, коли малюку було всього 5 років... Як пережив ранній відхід із життя старшого брата.... Як зміг перенести ампутацію ноги.... і безліч інших важких операцій. Людина величезної сили волі, стійкості та неймовірного терпіння Сергій Терентьєв не озлобився, не став жорстоким. Сьогодні в ньому немає ані краплі агресивності, ані краплі образи на долю. Хіба що жаль.... А як можна в такій ситуації не шкодувати про неможливе, про нездійснене?
Але Маестро приймає удари долі з такою ж внутрішньою благородною гідністю, з якою приймав бурхливі овації на провідних сценах світу. Поруч із ним — улюблена дружина. Жінка рідкісної краси, вишуканих душевних якостей і тонкого музичного таланту. Він називає її своєю Аннушкою з такою зворушливою особливою ніжністю, що серце тане. Коли бачиш її відданість чоловікові, спостерігаєш неймовірну працю з догляду за ним, на очі навертаються сльози. Ця жінка — справжній подарунок долі. Воістину, Аннушка — поруч із Сергієм і в радості, і в горі. Сьогодні, віддавши так багато, практично всі свої фізичні сили і душу коханому, сама втрачає здоров'я. Але вона несе своє жіноче призначення у високому, абсолютно біблійному сенсі. Завдяки присутності Аннушки поруч, Сергій Терентьєв живе в любові та турботі. Він від щирого серця дякує кожному, хто допомагає їм у лікуванні важких хвороб. Маестро не втрачає надію знову вийти на улюблену сцену і подарувати глядачам своє високе виконавське мистецтво. А його віддані шанувальники завжди чекають на легендарне виконання «My Way» Жака Рево та Клода Франсуа, щоб знову і знову подарувати нестихаючі оплески та свою любов легендарному Музиканту з великої літери.
Фото із сімейного архіву Терентьєвих.
P. S. Висловлюю щиру подяку Сергію Терентьєву та Анні Терентьєвій за щиру й теплу розповідь про своє життя, за сімейні таємниці, якими вони поділилися з читачем, та зворушливі моменти життєвої історії Маестро.
Післямова:
Текст пісні «Мій шлях» (Пол Анка)
Мій шлях, моя доля.
Надії, помилки та сумніви.
Мій шлях, який я обрав,
Я пам’ятаю все без жалю.
Я жив, і солодким був
Солоний смак оплесків.
Закохувався і кохав —
Це був мій шлях.
Була година, коли впав
І над мною дзвеніла хуртовина.
Був день, коли я пізнав
Любов ворога і заздрість друга.
Я йшов, приховуючи біль,
Сміявся я і гірко плакав.
Промайнуло моє життя —
Це був мій шлях.
Тривай, мій шляху,
На світлу мить,
На теплий дощ,
На пташиний крик,
На ніжний погляд,
На подих кохання,
І музику мою продовж!
Я не шкодую ні про що —
Це був мій шлях!
Так, це був мій шлях...
Якщо після прочитання цієї статті ви відчули, що деякі думки зачепили вас особливо сильно — це нормально. Іноді одна фраза може нагадати про те, що ми довго ховали всередині. Такі моменти — гарний привід зупинитися й прислухатися до себе. І якщо ви відчуваєте, що хочете поговорити, розібратися в собі, отримати підтримку — не відкладайте це надовго. На нашому сайті ви завжди можете звернутися по допомогу до психолога онлайн.