До 75-річного ювілею Заслуженого артиста України Бориса Смирнова.
1951 рік був непростим часом в історії країни, якої більше немає на карті світу. Для театру та кіно СРСР це був період жорсткої цензури та так званого «малокартиння», коли кіно практично не знімалося, а в театрах спостерігався певний «застій» затвердженого згори репертуару. Однак життя йшло своєю чергою. І заради справжніх поціновувачів мистецтва Бог посилав на Землю талановитих людей, щоб вони виконували своє справжнє призначення та розвивали культуру.
У 1951 році народилося чимало чудових театральних і кіноакторів, які склали цілу плеяду видатних діячів мистецтва. Серед них - і герой нашої розповіді - Борис Олексійович Смирнов, Заслужений артист України - один із найвідоміших і найталановитіших акторів Одеси, актор із приголомшливою харизмою, бездоганною професійною технікою та людським шармом. Він зіграв бiля 200 різнопланових ролей у театрi i кiно. Сьогодні він - один із провідних артистів Одеського обласного академічного театру.
Про все розповімо по порядку: від перших днів життя до творчої професійної зрілості.
8 жовтня 1951 року в одному з екологічно найчистіших міст світу, під назвою Красногорськ, в інтелігентній родині Смирнових народився другий довгоочікуваний син. Його назвали Борисом. Батько дитини - талановитий вчитель, кандидат математичних наук, директор школи, мріяв про те, щоб сини продовжили справу служіння точним наукам. Власне, зі старшим сином згодом так і сталося. Він захистив докторську дисертацію в галузі математики, став професором, написав кілька підручників, очолював кафедру. А ось молодший син точні науки не любив, завжди виявляв потяг до гуманітарних предметів. На щастя, він успадкував гени матері.
Мати дітей була співачкою, мала голос, що вирізнявся рідкісною красою та тембром, а також оригінальну манеру виконання. Саме вона подарувала молодшому синові талант до служіння мистецтву. На початку свого життя Борис навіть не підозрював про своє призначення. Незважаючи на це, його шлях склався саме так. У його житті, взагалі, багато чого складалося непередбачувано. Одного разу він сказав, що «життя людини часто схоже на «Єралаш», у якому все перемішано. Щастя змінює нещастя, зрада змінює вірність, втрати змінює радість, друг стає ворогом, а потім навпаки. Двері, зачинені наглухо перед тобою, змінюються дверима, що несподівано відчиняються за твоєю спиною». Мабуть, лише з часом кожен із нас починає розуміти, навіщо, заради чого і чому все це відбувається.
Важке, доленосне випробування випало на долю майбутнього артиста в ранньому дитинстві, коли йому було всього 2 рочки. Трагічно загинув батько. Важко уявити горе матері, яка залишилася з двома дітьми. Горе родини. З великими зусиллями, долаючи біль втрати, вона знайшла в собі сили жити далі. А через 10 років у родині з’явився турботливий чоловік, який замінив батька, що пішов з життя. Усе, що міг, він віддавав дітям. Бориса він захопив заняттями спортом.
У результаті, до моменту закінчення школи Борис Смирнов уже був досвідченим спортсменом. Через кілька років - майстром спорту. А після служби в армії та навчання на факультеті фізичного виховання в педагогічному інституті - старшим тренером області з біатлону. Цей складний зимовий олімпійський вид спорту, який поєднує лижні гонки та стрільбу з гвинтівки на вогневих рубежах, спочатку називався «гонки військових патрулів» і під силу далеко не всім. Він вимагає застосування унікального поєднання фізичних і психологічних навичок в умовах колосального навантаження. Тренування були жорсткими.
Вочевидь, саме спорт сформував сміливість, стійкість до стресу та інші необхідні якості, які стали основою майбутньої професійної діяльності актора. Причому ще тоді, коли він навіть не думав про неї. Далі події розвивалися так.
Одного чудового дня старший тренер Московської області з біатлону Борис Смирнов вирушив у справах до Москви. Там йому на очі потрапило оголошення про набір до Театральної студії сценічних мистецтв (при Будинку Актора). Мабуть, поки він вникав у зміст оголошення, Доля з дивовижною наполегливістю повертала його на головний шлях життя. Цілком доросла людина, яка ніколи не була в театрі, всією душею захотіла опанувати акторську справу. Керував студією Олександр Михайлович Кравцов - заслужений діяч мистецтв, відомий радянський драматург, письменник, поет, театральний режисер і педагог. Видатна людина і масштабна особистість.
Навчання у студії було серйозним. Протягом 4-х років студентів навчали справжні майстри, провідні актори практично з усіх столичних театрів. Більшість випускників цієї славетної студії згодом стали відомими майстрами сцени, кіноакторами, видатними режисерами та керівниками театрів. Після закінчення студії Борис Смирнов вступив до знаменитого ДІТМ ім. Луначарського (ГІТІСу). Його прийняли на курс легендарної Еліни Бистрицької. Ще під час вступних іспитів Еліна Авраамівна видокремила Бориса Смирнова, підкресливши його природну органічність, яскраву індивідуальність і талант. Усе це Майстер розвивала в ньому й під час навчання. У ДІТМ була творча атмосфера та вчилися талановиті однокурсники.
Народна артистка України Тетяна Крижановська (нині - актриса Черкаського театру) згадує: "Борю я знаю ще з того часу, коли ми навчались на курсі професора Е. Бистрицької. Це був всесоюзний курс - з кожної республіки по декілька осіб. І були москвичі. Боря серед них виділявся, тому, що був не богемний, а спортивний, енергійний, завжди в хорошому настрої і готовий працювати. У Борю були закохані всі дівчата з курсу (і я серед них). Він дуже талановитий, яскравий актор, який запам'ятовується глядачам. А ще він надійний товариш, на якого можна покластись." Пам'ять про роки навчання у ДІТМ Борис Смирнов проніс через все життя.
Заняття на курсі Бистрицької, дійсно, стали чудовою школою, яка сформувала професійну майстерність актора. Після закінчення ГІТІСу Борис Смирнов був розподілений до знаменитого "Ленкому" (Театр Ленінського комсомолу) під керівництвом Марка Захарова. Після року роботи там артист пішов у заслужену відпустку, яку вирішив провести в Одесі. Літо, сонце, усміхнені люди, безліч театрів, сама атмосфера - усе сприяло радісному сприйняттю життя та відчуттю спорідненості з цим чудовим південним містом. Зрозуміло, що такий поворот знову влаштувала Її Величність Доля. Приїхавши на короткий час на відпочинок, Борис Смирнов залишився в місті, яке більше не відпустило його і стало рідним.
З 1981 року виступав на сцені Одеського театру юного глядача (тоді - імені Юрія Олеші). А з 2007 року увійшов до постійного складу Одеського обласного академічного драматичного театру (тоді - Одеського академічного російського драматичного театру ім. Іванова).
Борис Олексійович Смирнов - лауреат всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалів-конкурсів. Після однієї з таких перемог (у Гомелі) з виставою «Воскреслий і злий» (за п’єсою Тараса Оглобліна) у співпраці з Юрієм Невгамонним (нині - народний артист України) отримав запрошення на світове турне. Після чергової перемоги в іншому міжнародному конкурсі Смирнову запропонували перейти до престижних столичних театрів. Причому на власний вибір. Але артист знову й знову обирав свій рідний театр, своє улюблене місто.
За багаторічну плідну працю у сфері культури нагороджений Почесною відзнакою від Міністерства культури і мистецтв України.
У 2026 році виповнилося 45 років роботи артиста на театральних сценах Одеси. Крім того, розвивалася й кінокар’єра. Смирнов зіграв безліч пам’ятних ролей, переважно у кримінальних, військових та детективних багатосерійних проектах, багато з яких знімалися на базі Одеської кіностудії. Популярні фільми: "Ліквідація", "Посмішка Бога, або Суто одеська історія", "Розвідники: Останній бій", "Провокатор", "Рік собаки", "Одеса-Мама" та безліч інших.
Борис Олексійович - людина з добрим серцем. Тільки людина, налаштована на доброту й милосердя, здатна з особливою теплотою піклуватися про "наших менших братів". У себе вдома разом із коханою дружиною Ларисою він доглядає за покинутими котиками та песиками, забирає з притулків хворих тварин, годує, лікує та дарує їм тепло. Головними цінностями для актора залишаються творчість, близькі люди, взаємна підтримка, тепло домашнього вогнища та затишок.
Сьогодні Борис Смирнов грає у 8 виставах рідного театру. Актор завжди цікавий у інтерпретації сценічних образів своїх героїв, оригінальний і точний у вираженні нюансів характерів своїх героїв.
У акторській скарбничці Боріса Олексійовича безліч дуже різних образів. Коли він грає на сцені, розумієш головне: у театрі не працюють, у театрі служать. Це справжня праця в ім’я мистецтва. Праця заради того, щоб світ став кращим, а люди - людянішими. Щоб не згасали вогні Мельпомени, а театр дарував радість і надію.
Якщо після прочитання цієї статті ви відчули, що деякі думки зачепили вас особливо сильно — це нормально. Іноді одна фраза може нагадати про те, що ми довго ховали всередині. Такі моменти — гарний привід зупинитися й прислухатися до себе. І якщо ви відчуваєте, що хочете поговорити, розібратися в собі, отримати підтримку — не відкладайте це надовго. На нашому сайті ви завжди можете звернутися по допомогу до психолога онлайн.