Прихильність як одна з форм людських відносин, що лежить в основі будь-якої сім'ї, традиційно актуальна як у медичній, так і прикладній психології. В цьому аспекті дослідники намагаються з'ясувати закономірності виникнення та зміни відносин, адекватність комунікацій, вплив різних типів відносин на якість розвитку дитини.
Дане дослідження ґрунтується на тому, що проблеми з сенсорною обробкою негативно впливають на стилі прихильності особистості та міжособистісну сферу у цілому. Оскільки низька реєстрація та сенсорне уникнення у взаємодії позитивно корелюють із міжособистісними проблемами, тривожна прихильність є обумовленою тенденцією до уникнення відчуттів (Oan Na Lee, Gyeong-A Park). Це розуміння стало приводом для нейропсихологічного дослідження латеральності в діаді мати-дитина та визначення взаємозв'язку між стилями сенсорної обробки, стилями прив'язаності та міжособистісними проблемами. Під час анамнестичного опитування при проведенні консультацій відносини жінки з її власною мамою були завжди в центрі уваги. Проблемне поле, яке потрапило у сферу нашого теоретичного інтересу, це модель трансгенераційного конфлікту.
Для загального розуміння психодинамічної гіпотези ми визначили дві робочі моделі: модель конфлікту та модель патології розвитку при порушенні прихильності.
Визначити структурний рівень психіки ми змогли за характером переважання психологічних захистів, які демонструють певні риси і акцентуації. Найбільшу напруженість мають нарцисичні (заперечення, проекція, регресія) та невротичні захисти (інтелектуалізація та придушення), що демонструє ранній емоційний характер реагування та поведінки. Нарцисичні частини особистості існують у вигляді злитих одиниць, що складаються з самості та об'єктів, та наповнених різними афектами. А якщо вони екстерналізуються у зовнішні об'єкти шляхом проективної ідентифікації, тоді конфліктність та прихильність зберігаються і між цими об'єктами. Сепараційний гнів дочки перенаправляється всередину, контейнується у собі. Під час вагітності, перебуваючи у омніпотентній єдності з дитиною, жінка, можливо, витісняє у психічний простір свій страх прояву агресії. Коли досліджувані стояли на порозі триангулярних стосунків, то страх перед мамою не дозволив їм перейти межі Едіпова конфлікту.
Випробування інвалідизацією дитини, що викликає сильні емоційні реакції у всіх членів сім'ї, створює джерела стресу та додаткові завдання для всіх, змінює відносини між ними та їхні стосунки із соціальним оточенням.
У дослідженнях на трьох поколіннях встановлено, що патерни прихильності передаються від батьківських поколінь дітям у 75% випадків.
Розглянемо результати наших емпіричних досліджень.
За нашими даними, ранніх розлук із мамою у жінок, які виховують дітей із ДЦП і мають надійну прихильність до їхніми мамами, не було. Дівчатка почали ходити в садок з 3-х років, коли у них з'явилися братик або сестричка, і перші зустрічі з немовлям були в цьому віці з ними (r=0,233*). Коли у дівчаток були теплі стосунки з мамою, то довіра та прихильність поширювалася і на ігри з немовлятами у дитинстві дівчаток (r=0,281**). А дорослі спокійно ставилися до їх спілкування з немовлятами (r=0,220*), дівчата їх годували, катали, одягали, грали (r=0,228*).
Достовірно з'ясовано, що вони не мали післяпологової депресії (r=0,288*). Мами брали участь у іграх дівчаток із ляльками (r=0,244*). Якщо мама емоційно брала участь у грі, то дівчинці не снилися кошмарні сни (r=0,310**). Дівчаткам не снилися кошмарні сни, якщо вони грали з мамою в ляльки (r=0,313**) і вони не хворіли в дитинстві, якщо грали в ляльки з мамою (r=0,362**) і рідко хворіли в дитинстві, якщо любили грати в ляльки (r=0,236*). Якщо дівчинка отримувала підтримку від мами, то хворіла рідко (r=0,277**) та любила грати у ляльки.
Після того як вони стали самі матерями, почали розуміти свою дитину досить рано, через 2-3 тижні після пологів та були задоволені ставленням до себе та своєї дитини від своїх близьких (r=0,239*). Важливий чинник жіночої ідентичності: якщо дівчатка любили в дитинстві грати в ляльки, то післяпологової депресії вони не мали (r=0,223*). Якщо дівчатка не ходили в садок, то хворіли рідко (r=0,306**) та любили грати у ляльки (r=0,223*). «Чуйна поведінка» значущого дорослого сформувала модель надійної прихильності. Коли в дитинстві у дівчинки була підтримка і допомога з боку дорослих при взаємодії з немовлям, то мамою вони були задоволені ставленням до себе і дитини близьких людей (r=0,303**).
Таким чином, розглянувши кореляцію подій у житті жінки, яка мала надійну прихильність, ми можемо точніше знати ряд подій, що створюються у відносинах надійної прихильності. Далі розглянемо кореляції між подіями у житті жінки, яка виховує дитину з ДЦП, які можуть формувати ненадійну прихильність.
Відомо, що на здатність мами розуміти психічний стан свого немовляти, впливає її власний досвід ранньої прихильності (Д. Боулбі, 1969).
Так, якщо з першого тижня після народження у мами була розлука з дочкою, а від ігор з донькою, мама усувалася (r=0,335**), дівчатка надалі не любили грати у ляльки (r=0,397**) і, ставши мамами, відчували тривалу післяпологову депресію (r=0,334**). Якщо розлука з мамою була з другого – четвертого тижня після народження, то й надалі у дівчинки були обмежені контакти з мамою та їх віддавали у садок у 6 місяців (r=0,392**).
Прихильність починає формуватися з перших хвилин спілкування з немовлям, і протягом першого року життя створюються «внутрішні робочі моделі» поведінки (Мері Мен, 1985). Внутрішні робочі моделі прив'язаності розуміються як уявлення подумки про аспекти світу, інших людей і про себе, або стосунки з іншими, які мають особливе значення для людини. Ці моделі визначають, як оцінюється інформація у соціальному світі, і яку вони відіграють важливу роль у процесі регуляції афекту протягом усього життя (Kobak and Sceery, 1988; Collins et al., 2004). Фігури вторинної прихильності - це люди, з якими у дітей розвиваються близькі відносини прихильності, добре відомі за їхньою основною фігурою прихильності (Bowlby, 1969). Повторювана взаємодія з нечутливими або непослідовними фігурами прихильності призводить до ризику розвитку небезпечних стилів прихильності, що характеризуються негативними внутрішніми робочими моделями себе та/або інших та використанням менш оптимальних стратегій регулювання афекту (Mikulincer and Shaver, 2007).
Розглянемо, як це проявлено у житті наших досліджуваних.
Ми відзначаємо, що коли фігура прихильності відштовхує дитину протягом першого року життя, це викликає в неї стійку недовіру до близьких. При розлуці зі своєю мамою через місяць після свого народження (r=0,271**) і з перших 2-4 місяців після народження (r=0,385**) у своєму власному материнстві у жінки формується невдоволення ставленням до себе і дитини своїх близьких. Показник відстороненої поведінки мами проявляється протягом усього дитинства дівчаток. Так, якщо у дівчинки з 2-4 тижнів після народження (r=0,303**) або через три місяці після народження (r=0,213*) була розлука з мамою, то, надалі, реакції мами на спілкування дівчинки з немовлям не було ніякої.
Дж. Боулбі критикував термін «тривога розлуки», пропонуючи концепцію «розриву зв'язків прихильності» (Боулбі, 1958).
Якщо у мам, які виховують дітей із ДЦП, одразу після народження були розлуки з мамою, то післяпологові депресії у жінок були вираженими (r=0,334**). Якщо з другого тижня після народження дівчата розлучалися з мамою, то депресії після їх пологів були тривалими (r=0,478**). Також тривалі депресії у жінок були тоді, коли їх з перших місяців життя віддавали в сад (r=0,261*).
Матері важливо бути спроможною уважно сприймати сигнали дитини і дуже важливі перші три місяці після її народження. Порушення резонансного співналаштування торкається глибоких структур мозку дитини та негативно впливає на материнство дочки.
У досліджуваних виявилися такі кореляційні зв'язки. Якщо розлука з мамою була лише на 2 році життя і залишали дитину більше ніж на 2 місяці, то стосунки з мамою були охарактеризовані як тісні (r=0,289*). У разі тісних стосунків із мамою, у жінки були окремі епізоди депресії (r=0,267**). Тут ми підтверджуємо поняття «тісних» відносин як напружено-тривожних. Далі з'ясовується, що часто хворіли дівчатка, якщо вони з 2-х років ходили до садка (r=0,265*), якщо не ходили до садка, то не пам'ятають, що хворіли (r=0,248*). Дивний факт, що якщо дівчинка з 2-х років відвідувала дитячий садок, то це виявилося у відсторонених стосунках з мамою (r=0,266*). Згодом, це призводило до окремих епізодів післяпологової депресії у жінки (r=0,237*), що може говорити про наявність неміцних зв'язків мами та доньки. Якщо прихильність міцна та потреби дитини задовольняються, то дочка відчуває захищеність і без почуття тривоги може у цьому віці деякий час перебувати без мами, не відчуваючи емоційного стресу.
Прихильність на другому році життя вже встигла сформуватись. Три фази проходять протягом першого року життя, а четверта фаза припадає на кінець третього року життя або на початок четвертого року (Ainsworth, Blehar, Waters & Wall, 1979/2014).
Лялька, як перехідний об'єкт (Віннікотт, 1953) може замінювати присутність мами у тому випадку, якщо раніше були сформовані теплі відносини прихильності. Жінки, які в дитинстві не любили грати в ляльки, мали згодом післяпологову депресію (r=0,242*) та стали розуміти стан своєї дитини з 6 місяців (r=0,212*).
Якщо мама не втручалася в ігри з лялькою, то дівчинці найчастіше снилися кошмарні сни (r=0,204*). На запитання «Чи любили Ви грати у ляльки?» - відповідь жінок «ні» (r=0,397**), якщо розлука з мамою була з першого місяця життя дівчинки.
І, якщо мама усувалася від спільних ігор, то дівчата хворіли часто й з ускладненнями (r=0,216*) і це позначалося на їхніх власних стосунках зі своєю дитиною, стан якої вони почали розуміти лише з 6 місяців (r=0,243*). Також, якщо мами дівчаток карали їх за гру в ляльки у своєму дитинстві, вони стали розуміти своїх дітей після 6-ти місяців (r=0,285**).
Гра в ляльки є певним маркером формування ранньої прихильності та розвитку жіночої ідентичності. Можливо, гра у ляльки допомагає підготуватися до прийняття материнства. Біон пише: «мрії - це стан душі, відкритої для прийняття іншого об'єкта від улюбленого об'єкта і таким чином здатної прийняти проективні ідентифікації немовляти, незалежно від цього відчуваються вони хорошими чи поганими. Немовля розряджає невдоволення, відщеплюючи і проєцюючи тривожні відчуття, сприйняття, почуття в матір, щоб вона контейнувала в «мріях». Якщо немовля не надто одержиме переслідуванням (persecuted) і не надто заздрісне, вона інтроєцює здатну мислити матір та ідентифікується з нею, а також інтроєцює свої власні модифіковані почуття».
У нашому дослідженні було поставлено завдання виявити внутрішні психологічні процеси, що сформували сімейні стосунки у мам, які виховують дітей із ДЦП. І результати показують прямий і непрямий зв'язок із ненадійною прихильністю. Хворобливі дівчатка почуваються непотрібними, нелюбими, і несвідомо провокують дорослих, як би весь час перевіряючи своїх батьків - люблять їх чи не люблять, наскільки ще сильна прихильність батьків до дитини. Причому чим інтенсивніша негативна реакція батьків до дітей, тим навпаки, «краще» - вони розуміють, що потрібні.
Дорослі люди з таким порушенням прихильності продовжують шукати негативну увагу від інших у своїх хворобах. Хворобливим майбутнім мамам дітей із ДЦП часто снилися кошмари (r=0,205*). Якщо дівчатка отримували підтримку від мами, то хворіли рідко (r=0,277**) та любили грати у ляльки (r=0,221*). Якщо отримували засудження від мами, то не могли згадати, чи в дитинстві хворіли (r=0,571**). Тобто у такому разі формувався психологічний захист – витіснення. Діти особливо схильні до захисного виключення інформації. Якщо мама тільки купувала ляльки і не грала з дочкою, то біль дівчинки при розлуці з мамою був високий (r=0,270*), а якщо грала разом із донькою, то болю не було (r=0,236*).
Недиференційоване сприйняття себе, дитини та оточуючих фігур, властиве тенденції до злиття. Це забезпечує мінімум психічної свободи у відносинах матері та дитини, оскільки мати не може бути реалізована у взаємодії з дитиною, якщо вона відчуває стрес. Звідси дисоціація у сприйнятті та ізоляція афекту у переживаннях. Позбавлення матері передаються дитині. А дитина відчуває тривогу, напругу, страхи і намагається витребувати, випросити себе увагу.
Амбівалентна (або тривожна) прихильність дитини формується у непослідовних, суперечливих, непередбачуваних батьків. У них постійно скаче настрій: то лають без пояснення причин, то відразу хвалять, і щоразу незрозуміло, за що, то пестять, то забувають. Кессіді та Берлін також виявили, що обсерваційні дослідження послідовно пов'язують амбівалентну небезпечну прихильність з низькою материнською доступністю. Мірою того, як ці діти стають старшими, вчителі часто описують їх як чіпких та надмірно залежних. І дитина копіює батьків: теж стає суперечливою і непослідовною, її настрій різко змінюється без жодної причини. У неї формується двояке ставлення до батьків - близькість-відкидання. А потім дитина цю саму модель переносить на стосунки з іншими людьми та зі своїми дітьми.
Далі розглянемо контакт дівчаток у ранньому дитинстві з немовлям. Якщо дівчата лише дивилися на немовля в дитинстві, то більше грали в статичні ігри (r=0,225*), а ті дівчата, які забезпечували основний догляд за дитиною, більше грали в динамічні ігри (r=0,245*). Цікава відповідність виявилася в тому, що якщо дівчата запам'ятали, що тримали немовля на руках, то вони й більше любили грати у ляльки (r=0,215*).
Жінки не задоволені ставленням до себе та дитини, коли від батьків була заборона (r=0,292**) на спілкування з немовлям та страх дорослих при спілкуванні дівчинки з немовлям (r=0,271**). Така непослідовна манера поведінки матері, залишає дитину в невпевненості щодо того, чи буде вона поруч, коли вона її потребуватиме.
У разі холодних стосунків зі своєю мамою (r=0,291**) жінки не задоволені ставленням до себе з дитиною батька дитини (r=0,297**) та інших близьких (r=0,216*). У разі конфліктних відносин із мамою, жінки незадоволені ставленням до них близьких людей (r=0,314**).
Жінки, які з 2-го - 4-го тижня після свого народження були в розлуці зі своєю мамою, після народження дитини, не задоволені ставленням до себе та своєї дитини в цілому (r=0,385**) та ставленням до них своїх близьких (r=0,314**).
Коли є задоволення від ставлення батька дитини, не потрібно шукати задоволення від інших близьких (r=0,266**). Якщо жінки незадоволені ставленням батька дитини, тоді є задоволення від інших людей (r=0,211*), а коли мама допомагала у догляді за немовлям у дитинстві дівчинки, то жінка задоволена ставленням батька дитини (r=0,219*). Жінка розуміє стан своєї дитини через 2-3 тижні після пологів, коли є задоволення від ставлення до себе та дитини близьких (r=0,239*) та інших людей (r=0,267**).
Поява хворої дитини в сім'ї здебільшого змінює весь її лад, впливає на психологічний клімат. Усі члени сім'ї перебувають у стані стресу. Протягом перших років життя цей стрес не зменшується, а часом зростає. Сім'я хворої дитини часто опиняється в ізоляції, оскільки батьки зазвичай обмежують спілкування зі своїми друзями, родичами, повністю замикаючись на своєму горі. Так, якщо жінка відчуває слабку підтримку інших людей (r=0,284**), то розуміти стан своєї дитини мама починає лише після 6 місяців. Мати, як правило, стає дратівливою навіть до тих, хто намагається їй допомогти. Особливість тривожної прихильності виявилася якраз у дистанціюванні та незадоволенні ставленням інших людей.
Знаючи, що прихильність формується з раннього віку, ми можемо уявити несвідоме формування деяких обставин життя жінки, які виховують дитину з ДЦП:
-Якщо немає підтримки від інших близьких (r=0,257*), то стан своєї дитини жінка стала розуміти, коли дитина почала говорити.
-Якщо мами дівчаток усувалися від спільної гри з нею в ляльки, то в майбутньому жінки не відчували задоволення від спілкування з іншими близькими (r=-0,216*) і у них були тривалі післяпологові депресії (r=0,334**).
Матері, які реагують непослідовно або заважають діяльності дитини, зазвичай народжують немовлят, які менш допитливі, більше плачуть і більш тривожні. Відносини між матір'ю та дитиною в зонах стресових взаємодій – це конфлікт відносин матері та дочки, який може продовжуватися з покоління до покоління.
Якщо дівчатка любили динамічні ігри, то у спілкуванні з немовлям були активніші та здійснювали основний догляд за ним (r=-0,241*). Після народження своєї дитини, були задоволені ставленням до себе та дитини інших близьких (r=0,218*), а задоволення від ставлення до них інших людей не відчували (r=0,293**). Коли мами тільки купували дівчатам ляльки, але не грали з ними, жінки після народження дитини не були задоволені ставленням до них своїх близьких (r=0,282**).
Кореляційні зв'язки опитувальника «онтогенез материнства» показують, що у залежних із мамою відносинах були 75% досліджуваних. Дівчаток мами не сприймали як окремих та взаємодії з ними не вибудовували. У вихованні відчувається велике почуття тривоги та заперечення. Компенсаційна стратегія пов'язана з материнським нарцисизмом, коли, за Фрейдом, «дитина має реалізувати нездійснені бажання батьків» або стати джерелом реляційних ресурсів та інфантильного задоволення для матері. Супутніми характеристиками стратегії є розщеплення, ідеалізація та регресія.
У зв'язку з цим є метафора «битви прихильності», учасники якої належать до трьох поколінь та в якій мати бореться за другий шанс отримати бажане. Інтрапсихічна битва розгортається як чергування ідентичностей з агресором та ідеальною матір'ю, а також як зміна ролей. Втрата або передчасна капітуляція в цій битві означає злиття та подальше уникнення болючої зони. Проте перемога могла б принести радість від взаємних роздумів та взаємного задоволення спільної потреби.
Таким чином, ми розглянули внутрішньогрупові зв'язки історії життя жінок, які виховують дітей із ДЦП від раннього дитинства до власного материнства. Знаючи розподіл стилів прихильності, ми простежили за етапами становлення окремих проявів якостей особистості ланцюжком зв'язків подій у житті жінок.
Хороше ставлення мами та доньки створювалося тоді, коли мами грали у ляльки з дівчатами. У такому разі вони не мали кошмарних снів і вони в дитинстві не хворіли. У цих жінок не було післяпологової депресії і вони стали розуміти свою дитину на 2-4 тижні після народження. За підтримки мами дівчатка хворіли рідко, любили грати у ляльки і їм не снилися кошмари. Вони мають задоволення від ставлення до себе і дитини інших людей. Якщо дівчата не ходили в садок, то хворіли рідко та грали у ляльки. Якщо батьки спокійно ставилися до спілкування дівчаток з немовлям, то жінки не мали післяпологової депресії. Якщо мама емоційно брала участь в іграх дівчинки, то дочці не снилися кошмари і не було болю під час розлуки з мамою. Якщо є задоволення від уваги інших, жінка розуміє стан своєї дитини з 2-3 тижнів. А якщо є насолода від чоловіка, то в дитинстві мама дівчинці допомагала.
У разі ненадійної прихильності складаються такі залежності. При розлуці з мамою відразу після пологів і в перші 2-4 тижні формуються холодні стосунки з мамою. Якщо не було реакції на прохання дівчинки, ми відзначаємо більш раннє відвідування саду. Надалі мами від ігор із цими дівчатками у ляльки відсторонялися. Коли дівчатка не любили грати у ляльки, у них після народження своєї дитини не було задоволення від ставлення до себе та до дитини близьких. У них був сильний біль у дитинстві при розлученні з мамою, а після своїх пологів були виражені і тривалі депресії.
Якщо у жінки нормальний психологічний та емоційний стан, а також відсутні фізіологічні проблеми, вона зазвичай народжує успішно. Дуже важливі емоційні переживання, ставлення майбутньої матері та особливості поведінки.
Нами була розроблена програма нейропсихологічної та психодинамічної корекції соматосенсорного самосприйняття жінок, яка ґрунтується на наступних основних положеннях та принципах:
- нейроорієнтованої психотерапії: відновлення власної сенситивності, при врахуванні єдності нейрокорекційної та психотерапевтичної ліній у здійсненні психологічного впливу, орієнтованого на соматосенсорну реформацію;
- нейродинамічної терапії: розширення уявлення про можливості свого тіла, акцент на сприйнятті сенсорних відчуттів, на яких формується стійка ідентичність та образ «Я», що зазнав знецінення стилем мислення та ставленням матері;
- психодинамічного підходу: переорієнтація в багаторівневих несвідомих процесах від «стадії залежності» або ідеалізації відносин до права на прояв конфронтації з виявленням конфліктів і надалі до «стадії взаємозалежності» зі значущими близькими та можливістю досягти консенсусу з новими правилами та порядком; створення рефлексивно-інтеграційної взаємодії;
- ресурсний підхід: орієнтація на ініціативу та дослідження своїх інтересів; розвиток інтуїції; робота з особистісними, ціннісними та соціальними ресурсами.
Оскільки механізм взаємодії сформований жінкою в її відносинах з матір'ю діє трансцендентно від покоління до покоління, запропонована психокорекційна програма була спрямована на роботу з жінками, на вирішення їхнього давнього внутрішнього конфлікту з собою у відносинах з матір'ю і, врешті-решт, на гармонізацію її особистого профілю. Таким чином, психокорекція була спрямована не так на дитину з ДЦП, як на її матір, а точніше, на травму, яку вона отримала у дитинстві, коли її ініціативу було заблоковано.