Чи кожна жінка повинна хотіти мати дитину?

Дата публикации:  26 июля 2018 г.
0

У чому сенс жіночого буття? Феномен материнства у сучасній культурі, чи є йому місце?

Ще років 20 тому подібні питання були б обурливими, але сьогодні справи зовсім інші. Готуючись до написання цієї статті, я виявила безліч рухів у всьому світі проти дітей з різних причин. Це і «Чайлдфрі» – свідома відмова від народження дітей, «Реджектори» – дітоненависники, «Аффексьонадо» – меркантильна відмова від дітей як від тягаря та ряд інших рухів. Загалом у США налічується близько 40 подібних організацій, що об'єднують до 25 % жінок Америки, які свідомо відмовляються мати дітей.

Щури та люди.

Однією з найпоширеніших концепцій для пояснення небажання жінки мати дітей вчені часто використовують експеримент «Всесвіт 25», проведений у 60-70-х роках 20-го століття Дж. Келхуном. Суть цих експериментів полягала у створенні для мишей ідеальних умов, у яких гризунам не треба було дбати про їжу, воду та хвороби. В результаті, через деякий час чисельність гризунів почала падати, поступаючись смертності. Самки стали агресивними до власних дитинчат, і навіть відмовлятися від спарювання. Самці почали виявляти агресію до всіх, включаючи самок. І чисельність гризунів почала сама собою наближатися до нуля.

Оскільки Дж. Келхун широко використовував антропоморфну ​​термінологію, його ідеї швидко викликали суспільний інтерес й культурний вплив, але експерименти зазнали значної наукової критики. Хоча її якраз ніхто й не читав.

Експеримент Дж. Келхунома мав так багато недоліків та викликав стільки питань, залишених без відповідей, що вважати його правдивим науковим поясненням зросталого небажання мати дітей неможливо.

Гормони «Анти-мати!».

Є інша точка зору, яка значно ближча до людини, ніж результати експериментів на гризунах. Це гормональний підхід.

Так, у жінок є материнський гормон ПРОЛАКТИН. Це гормон гіпофіза, який відповідає за материнський інстинкт. Саме він провокує вироблення грудного молока при плачі не тільки своєї дитини, а також теплі почуття, що виникають побачивши немовля (своє або чуже), розчулення та захоплення від дитячого сміху й навіть запаху.

Пролактин має гормон-антипод, який блокує його вироблення і це тестостерон (чоловічий гормон), кортизол та адреналін (гормони стресу). Ці гормони допомагають перемагати у конкуренції, необхідні у боротьбі за «місце під Сонцем», досягати та перемагати. Жінки, захоплені кар'єрним ростом, інтенсивною самореалізацією, бізнесом та творчістю активно продукують ці гормони, блокуючи не лише пролактин, а й взагалі все жіноче та ніжне у собі.

Що відбувається насправді? Чи є зв'язок між дітьми та сенсом життя? Давайте поговоримо трохи про СЕНС як такий.

Пошук «Сенсів життя» у психології.

З. Фрейд визначає двоїсту природу сенсу життя. З одного боку, людська поведінка має певний (явний сенс), з іншого боку – цей сенс зумовлений первинним (прихованим), дійсним змістом. В теорії психоаналізу, поведінка людини вважається повністю детермінованою її біологічною основою, а сенс є лише якоюсь ширмою, що приховує справжню причину дій людини. З. Фрейд стверджував, що будь-яка активність людини визначається інстинктами. У цієї концепції небажання мати дітей є відхиленням, оскільки суперечить відразу декільком інстинктам – інстинкту продовження роду, материнському інстинкту та інстинкту самозбереження (через своє потомство).

Основні досягнення у створенні поняття сенс у межах психоаналітичної концепції пов'язані з ім'ям А. Адлера. У його роботах це поняття стало одним із центральних. Він називає три основні життєві завдання, з якими стикається кожен індивід: робота, дружба й любов. Вони визначені фундаментальними умовами існування. Ці завдання виступають як напрямки реалізації індивідуального сенсу життя. І ми стикаємося з тим, що вирішення кожного з цих завдань наповнює змістом інші два. Так, робота як джерело коштів, має сенс тільки в тому випадку, якщо є на кого їх витрачати. Весь твій життєвий та професійний досвід має особливе значення, коли тобі є кому його передати.

У теорії В. Франкла сенс представлений як життєве завдання. В якості провідної рушійної сили поведінки В. Франкл постулює прагнення людини знайти та виконати сенс свого життя: «Кожна людина у всіх життєвих ситуаціях має накреслений їй єдиний у своєму роді шлях, йдучи яким, вона може домогтися реалізації власних можливостей». Попри унікальність смислів, В. Франкл наголошує, що сенс життя повинен бути знайдений швидше в навколишньому світі, а не в самій людині чи її психіці. Отже, не всяке ставлення людини до світу виражає її справжню сенсожиттєву орієнтацію. Навколишня дійсність не може розглядатися як простий вираз самості або засіб досягнення самоактуалізації. І тут вона знецінюється. Оскільки сутність людського існування трансцендентна, то самоактуалізація не може виступати ні як засіб досягнення поставленої мети, ні як сама мета. Людина прагне актуалізувати сенс свого життя, ніж свої потреби та здібності.

Критикуючи положення теорії А. Маслоу, про те, що навколишній світ є засобом досягнення самоактуалізації, В. Франкл підкреслював, що самоактуалізація не досягається, коли вона сама стає метою. Вона лише побічний, хоч і важливий, ефект трансценденції себе через служіння справі, у любові до іншого або ставлення до того, що відбувається, яке неможливо змінити.

В. Франкл проводить чітку межу між потягами, що штовхають людину зсередини та смислами, що діють на людину ззовні. І. Ялом у зв'язку з цим зазначає: «Прагнення, на противагу потягу, має на увазі не тільки те, що ми орієнтовані на щось поза власним "Я" (і, отже, самотрансцендентні), але також і те, що ми вільні – вільні приймати або відкидати мету, яка манить нас». Крім того, сенсом життя не може бути насолода, бо вона є внутрішнім станом суб'єкта. Людина неспроможна прагнути щастя, вона може мати лише причини щастя.

Відповідно до логотерапії, людина знаходить й реалізує сенс трьома різними способами:

  1. Через діяльність – те, що людина здійснює та дає світові як свої витвори. Життя людини можуть сповнити змістом найрізноманітніші заняття, якщо до них підійти творчо.
  2. Через переживання цінностей – те, що людина бере у світу у формі зустрічей та досвіду, витягує зі споглядання краси, істини явищ природи та культури та особливо переживання любові. Залученість у глибоке переживання створює сенс, а за допомогою духовного акту любові людина знаходить здатність бачити в іншій людині те, що потенційно міститься в ній та має бути реалізовано.
  3. Через страждання – що перебуває у позиції людини стосовно долі, що вона неспроможна змінити. Через страждання людина осягає мудрість, яка вища за всякий розум. Сенс страждання полягає в тому, щоб «...уберегти людину від апатії, від духовного задублення. Поки ми здатні до страждання, ми залишаємось живими духовно. Справді, ми мужнімо та ростемо в стражданнях, вони роблять нас багатшими й сильнішими».

Дж. Пауелл, характеризуючи свідомість життя як її повноту, також вказує, що не слід сприймати за повне життя так зване «солодке» життя. Для того, щоб життя людини стало осмисленим, тобто повним, на його думку, необхідно вирішити для себе такі завдання: прийняти себе, бути собою, забути себе в коханні, вірити, належати.

Погляд психолога – жінки – матері.

То чи є сенс у дітях та який? Чому так багато жінок й чоловіків перестали бачити в дітях бажану мету, джерело безсмертя, акт творчості та плід справжнього кохання? Як відбулася заміна сенсів із трансцендентної любові до іншого на занепокоєння виключно собою? Коли змінилися цінності безсмертя у дітей на цінності суто матеріальні? І, нарешті, коли розуміння щастя почало зводитися лише до досвіду переживання короткочасних епізодів задоволення?

Далі я виражатиму суто свою думку і як психолога, і як жінки, і як матері двох казкових синів. Безумовно, на мої погляди вплинули всі перелічені автори і не тільки. Моєю центральною роботою в цій темі є Еріх Фромм та його книга «Мистецтво кохати», а також Ерік Еріксон та його книга «Криза ідентичності». Спираючись на ці дві роботи та власний життєвий досвід, я хочу запропонувати вам свою точку зору на питання про сенс та цінність дітей у житті жінки.

«Два будуть одна плоть» (1 Кор.6.16)

За свідченням директора Шведського інституту молекулярної біології Артура Мінгрейма, вчені цього інституту «проводили порівняльний аналіз ДНК тих самих людей у ​​різні періоди їхнього життя. І з'ясували, що у жінки після пологів відбуваються помітні зміни. Ще детальніші дослідження показали: у неї з'являються гени батька її дитини. Протягом вагітності між матір'ю та дитиною йде обмін речовин. Через кров дитині передаються поживні речовини, кисень. А назад зруйновані клітини організму, що росте, з яких в кров матері потрапляє гіалуронова кислота. Хіміки ще називають її магнітом – вона цементує клітину зсередини, притягує будь-які речовини. І при руйнуванні клітини захоплює залишки всіх її складових, у тому числі ланцюжка ДНК».

«Кислота дуже активна, – стверджує пан Мінгрейм, – через кілька хвилин після того, як вона опиниться в організмі жінки, її можна виявити у кровоносних судинах майже будь-якого органу. Вона розчиняє оболонку клітини, проникає усередину. І впроваджує у материнську ДНК чужі гени. Звичайно, щоразу мати отримує від дитини мізерну кількість цієї кислоти. Але це відбувається день за днем, протягом не одного місяця. Через війну ДНК матері може змінитися: у ній вбудуються гени батька дитини. Навіщо природі такий механізм? Дитина несе у собі як гени матері, а й чужі – від батька. За всіма законами медицини організм "чужі" тканини має відкидати. Але при вагітності цього не відбувається, напевно, тому що організм матері регулярно отримує гени батька дитини й звикає до них».

Який висновок напрошується? А ось який: бажання народити дитину, яке в нормі невіддільне від цінності для жінки того чоловіка, від якого це бажано, означає для неї на глибокому тілесному та несвідомому рівні злиття з ним, прийняття його генетично. На момент народження дитини жінка на 50 % стає буквально рідна кровно чоловікові. Питання тепер у тому, наскільки ця спорідненість є прийнятною для неї, наскільки вона здатна на подібну близькість з іншою людиною. При цьому, жінка, за ідеєю, встановлює особливі близькі стосунки не лише з батьком дитини, а й із самою дитиною. А це вже плюс дві людини до себе самої!

У контексті обговорюваної нами проблеми виникає багато запитань, а якщо жінки не можуть досягти близькості з самою собою? Що якщо їй нікуди поміщати ще когось усередину себе, у свою душу?

Спираючись на дослідження, які я привела вище, у мене виникає думка, і не одна, на різні теми. Далі буде…